Глобальний порядок одночасно втрачає військово-морську силу, яка захищала торгівлю, і демографічне підґрунтя, яке забезпечувало цей порядок капіталом і споживачами. У розмові з ведучим The Global Gambit Петром Курзіним Пітер Зейхан пояснює, чому наступним етапом стане міжвладдя без готового наступника Америки і чому Європі доведеться імпровізувати в умовах браку часу.
Перша частина розмови: Крим, Бєлгород і Ростов: Зейхан назвав мінімум, без якого Україні не перемогти
Європа не зможе зберегти стару модель
Петро Курзін: Мені хочеться вірити, що Європа здатна зібратися і стати вагомішим гравцем у новому міжнародному безладі. Чи може вона здобути стратегічну автономію і силу, достатню для протистояння Москві, Трампу чи будь-якому іншому виклику?
Пітер Зейхан: Так, але, ймовірно, не так, як ви собі уявляєте. За глобалізації Європа значною мірою віддала оборону на аутсорсинг і перетворилася на експортний союз із Німеччиною в центрі. Ця модель була життєздатною, поки Сполучені Штати підтримували всю систему й охороняли глобальні морські торговельні шляхи. Подібний вибір зробила Північно-Східна Азія.
Змінилися дві речі. По-перше, зсунулася американська політика. Трамп уособлює цей зсув, але ним усе не обмежується. І республіканці, і демократи тепер говорять про захист ринків, експортний контроль та кінець глобалізації. По-друге, і це важливіше, США більше не мають військової структури, потрібної для патрулювання Світового океану. Американський флот не зміг перешкодити хуситам порушити судноплавство в Червоному морі, а війна з Іраном, за моєю оцінкою, поглинула більшість далекобійної високоточної зброї, необхідної для конфлікту у Східній півкулі. Тому, на мою думку, після цієї війни США щонайменше десять років не зможуть вести ще одну війну у Східній півкулі.
Це означає, що маршрути постачання, від яких залежить нинішня економічна модель Європи, більше не можна вважати гарантованими. Щоб зберегти глобальну роль, Європі потрібен об'єднаний флот, за функціями хоча б порівнянний із ВМС США 1980-х років. Його створення триватиме 30 років, а такого часу Європа не має.
Імовірний результат – більш регіональна економічна система. Європа демографічно спустошена, хоча й не так сильно, як Росія чи Китай, тому спиратися на споживання вона не зможе. Однією з альтернатив може стати мілітаризована економіка. Але якщо Європа збережеться як єдине ціле, вона вже не буде схожою на Європу останніх 50 років.
Знайома нам Європа не зможе функціонувати у світі, який нині формується. Вона здатна пристосуватися, але успішна адаптація її перетворить.
Дрони і ядерна зброя в новій системі безпеки
Петро Курзін: Якщо Європейський Союз перестане бути головною архітектурою континенту, його місце посяде НАТО?
Пітер Зейхан: Ні, якщо НАТО й далі передбачатиме участь США. За адміністрації Трампа Сполучені Штати чітко показали, що ця епоха завершилася. Європейцям доведеться переозброюватися по-своєму і для обраних ними конфліктів, використовуючи технології, відмінні від тих, що визначали холодну війну і період після неї.
Кращий орієнтир дає війна в Україні. Європа не зможе за п'ять років розгорнути масове виробництво танків і бойових літаків – для цього потрібне покоління. Якщо прибрати американську систему далекої проєкції сили та її логістику, Європі доведеться створювати принципово інші збройні сили. Літаки, танки й артилерія зберігають значення, але дрони і ядерну зброю можна розвивати швидше.
Петро Курзін: Ядерна зброя може символізувати статус великої держави, однак імовірність її застосування дуже мала через катастрофічні наслідки.
Пітер Зейхан: Сподіваюся, це так. Під час холодної війни Радянський Союз мав альтернативи. Європейці від початку матимуть менше варіантів і розуміють, що звичайні озброєння неможливо розгорнути у відведені терміни. Дрони і ядерну зброю – можливо. Це створює іншу стратегічну доктрину для нової епохи, яку ми ще жодного разу не перевіряли на практиці.
Європа має людський капітал, інфраструктуру й освіту. Її сукупний потенціал реальний, а Україна показала, наскільки швидко можуть з'являтися військові інновації. Я не стверджую, що Європа не має майбутнього. Моя теза інша: усі знайомі економічні моделі врівноважують споживання, виробництво, працю і капітал. Коли кількість людей до 50 років скорочується, капіталізм, соціалізм, фашизм і командний капіталізм втрачають демографічний механізм, на якому трималися. Ймовірно, європейці опиняться серед тих, кому доведеться винайти щось нове.
Міграція – не головна стратегічна проблема
Петро Курзін: Чи показує суперечка навколо Сеути, що міграція стала для Європи питанням безпеки, щодо якого країни дедалі більше розходяться?
Пітер Зейхан: Сеута – це прикордонна суперечка, у якій Марокко знайшло дієвий важіль. Політичні наслідки можливі, але стратегічною проблемою я б це не називав. Якщо європейські уряди вирішать, що їм не подобаються люди, які прибувають, історія Європи підказує, до яких жахливих заходів вони можуть вдатися. Я не кажу, що історія неодмінно повториться. Я кажу, що нинішньому європейському ладу важко діяти і що він навряд чи збережеться без змін у найближчі десять років.
Середньострокові виклики значно масштабніші: руйнування чинних економічних моделей, їхня заміна чимось, чого поки не існує, і потреба протистояти Росії за допомогою зброї, якої Європа не має і яку доведеться винаходити на ходу. Йдеться про цілковите переосмислення того, що європейці називають своєю цивілізацією.
Міжвладдя після американського порядку
Петро Курзін: Ми бачимо кінець порядку на чолі зі США?
Пітер Зейхан: Безумовно. Причини посилюють одна одну: структура американського флоту, політичні зміни по обидва боки внутрішнього розколу, зростання другорядних держав, які стали надто великими для глобалізованої системи, та світова депопуляція. Якщо немає споживання, зрештою не буде й торгівлі. По системі б'ють з усіх боків, і в нинішньому вигляді вона не переживе цього десятиліття.
Далі настане міжвладдя. Демографічна структура Західної півкулі виглядає порівняно сприятливо – особливо в Мексиці, але також і у Сполучених Штатах. Повторна консолідація Північної Америки та її подальше повернення до світових справ цілком імовірні. Однак спочатку США мають пережити власне політичне потрясіння, а на вибір нового курсу може піти ціле покоління.
Тим часом населення деяких країн Східної півкулі скорочується темпами, для яких історія майже не дає корисних аналогій. Особливо разючий приклад – Південна Корея; проблема стосується і Японії, а Китай тепер входить до числа країн із найвищими темпами скорочення населення. Без держави, яка охороняє торговельні шляхи, безпековий порядок Східної півкулі, побудований на торгівлі, просто не встоїть.
Тому регіон, найімовірніше, розпадеться на сфери впливу на чолі з країнами, здатними домінувати у своєму оточенні завдяки географії, демографії чи технологіям. Ці сфери можуть стати мініатюрними версіями глобалізації. Вони ігноруватимуть одна одну, конкуруватимуть або воюватимуть, а території між ними перетворяться на своєрідну нічию землю.
Кінець американського порядку не створює готового наступника. Він створює міжвладдя.
Чому глобалізація не може просто стати багатополярною
Петро Курзін: Чи була глобалізація коли-небудь по-справжньому глобальною? Країни й далі частіше торгують із сусідами, бо відстань коштує грошей.
Пітер Зейхан: Енергетика, фінанси й сільське господарство стали справді глобальними. Без цієї системи на планеті не було б восьми мільярдів людей, більшість із яких має доступ до електроенергії. Фінанси – не фізичний товар, але вони залежать від матеріальної комунікаційної інфраструктури та від людей віком 50-59 років, які відкладають на пенсію. Капітал може рухатися світом завдяки цьому підґрунтю, і частину цього підґрунтя ми втратимо.
Для глобалізації потрібні кваліфіковані працівники старшого віку, які заощаджують і створюють капітал, а також молодші працівники та споживачі. Після десятиліть старіння світ майже одночасно стикається з браком обох груп. Упродовж наступних десяти років ослабнуть виробництво, капітал і споживання.
Тому суперечку не можна зводити до того, чи хоче Китай замінити Сполучені Штати. Головне питання – чи здатен він це зробити. Коли суспільство втрачає молодих працівників, воно втрачає споживання. Коли воно втрачає людей віком 50-59 років, зникає важливе джерело капіталу для розвитку та інфраструктури. Навіть переконано глобалістський уряд у Вашингтоні не зміг би переламати ці демографічні тенденції, а жодна інша країна не має флоту, здатного підтримувати світову систему.
Китай не може стати споживачем останньої інстанції. Це експортна держава з населенням, яке вже стрімко постаріло, та дедалі меншою кількістю людей до 50 років. Для Пекіна глобалізація – не безпекова система на кшталт тієї, яку побудував Вашингтон, а доступ до іноземних споживачів. Незабаром багатьох із цих споживачів також не стане.
Петро Курзін: Прихильники БРІКС, дедоларизації та багатополярного світу очікують альтернативи американській гегемонії. Інші вважають долар незамінним і пророкують Китаю крах. Яка ваша позиція?
Пітер Зейхан: Навіть концепція багатополярного світу потребує гаранта безпеки й ринку, здатного поглинати продукцію решти. На практиці багатополярність існує лише доти, доки єдина наддержава щодня допускає її існування. Тому я відкидаю таку логіку.
Я справді очікую руйнування китайської системи, але найскладніше визначити терміни. Станеться це за рік, п'ять, десять чи тридцять років – величезна різниця. Людство ніколи не стикалося з депопуляцією такого масштабу, тому надійних історичних орієнтирів для оцінки термінів не існує.
Ієн Бреммер використовує термін G-Zero для світу, у якому ніхто не здатен підтримувати всю конструкцію. Це корисна відправна точка, але наступне питання – що зламається, коли опора зникне. Відповідь можна знайти майже в кожній великій економічній системі.
Сільське господарство залежить від своєчасних постачань, а значну частину добрив виробляють не на тих континентах, де їх використовують. Зрив перевезень, навіть за обережною оцінкою, поставить під загрозу мільярди людей. Виробництво напівпровідників залежить приблизно від 100 000 етапів ланцюга постачання у 70 країнах і від 9 000 компаній, багато з яких випускають єдиний продукт для одного кінцевого замовника. Досить втратити кількох критично важливих постачальників, щоб виробництво передових напівпровідників зупинилося. Той самий уявний експеримент можна повторити майже в кожній галузі.
Америка відступить через брак можливостей
Петро Курзін: Багато хто сподівається, що після Трампа Сполучені Штати знову стануть передбачуванішими. Нинішній популістський цикл тимчасовий?
Пітер Зейхан: Я теж сподіваюся на передбачуваніший період, але у США більше немає дієвої двопартійної системи. З одного боку – культ особи, з іншого – хаос. Америка вже переживала політичні перегрупування, але жодне не вкладалося в п'ять років.
Американська політика вже проходила через такі перегрупування. В одних випадках тимчасово виникала третя партія, три сили конкурували, й одна зникала. В інших одна з чинних партій повністю змінювалася в міру того, як фракції переходили з однієї партії до іншої. Можливий будь-який шлях, але процес поки на ранньому етапі. Поки Трамп домінує на консервативному фланзі, перегрупування правих не почнеться. Я очікую щонайменше ще одного виборчого циклу, перш ніж повернеться хоча б подоба нормальності.
Якою б не стала ця нова норма, вона виникне вже після виходу США з глобальної системи та подальшого розвитку деглобалізації. На порядок останніх 60 років вона не буде схожою. Америка відійде від світових справ щонайменше на десять років, а можливо, майже на тридцять.
Петро Курзін: Чому наступний президент має продовжувати відступ? У чому вигода?
Пітер Зейхан: Річ не у вигоді, а в можливостях. Американські збройні сили більше не можуть застосовувати силу в усій Східній півкулі або постійно діяти всередині першого й другого острівних ланцюгів у потенційному конфлікті довкола Тайваню. Вони досі здатні завдати величезної шкоди, але не можуть підтримувати глобальну систему.
За моєю оцінкою, щоб силою гарантувати роботу світової економічної системи, Сполученим Штатам потрібно близько 600 есмінців. Вони мають приблизно 60, і половина зайнята захистом авіаносців. У найближчі кілька років країні також бракуватиме боєприпасів для великої війни. США доведеться відступити, поки вони відновлюють можливості, а їхня політична система змінюється.
Є одна небезпечна альтернатива: напад може налякати Сполучені Штати й перевести їх на воєнні рейки. Уявіть відповідь після 11 вересня, спрямовану не проти мережі, а проти держави. Ніхто не повинен бажати повернення Америки у світ за таких обставин.
Відступ дорого обійдеться Америці, і вона не вважає його бажаним. Але створена нею система переросла її військові й політичні можливості.
Китай, Тайвань і неоімперська спокуса Європи
Петро Курзін: Багато хто очікує, що в найближчі десять років Китай рушить на Тайвань, суперництво великих держав посилиться і почнуться ресурсні війни. Саме до такого світу ми прямуємо?
Пітер Зейхан: Сполучені Штати розташовані в Західній півкулі й можуть у цьому не брати участі. Тим часом у Китаї сперечаються, наскільки була завищена чисельність населення. У цій дискусії оцінки коливаються щонайменше від 100 до 300 мільйонів, а дехто називає навіть 500 чи 600 мільйонів людей, які, можливо, існували лише в офіційній статистиці.
Політична система Китаю також стає дедалі ізольованішою. Сі Цзіньпін багато років тому позбувся останнього серйозного радника, його апарат підготував десятки тисяч сторінок ідеологічних праць, а тепер він проводить чистки у війську. Я не вірю, що Китай здатен діяти як нормальна, а тим паче експансіоністська держава. Тому я не очікую війни за Тайвань і вважаю нереалістичною китайську проєкцію сили за межами Південнокитайського моря або першого острівного ланцюга, навіть якщо заявлений склад військ відповідає дійсності. Армія без спроможних командирів не зможе ефективно розпорядитися цими силами.
Тому стратегічне майбутнє значною мірою стає європейським питанням. Європейські держави нарощують потенціал, хоча й іншого типу, ніж раніше. США дають європейцям змогу самостійно ухвалювати рішення, китайська система рухається до кризи, а Європа має реальні потреби й доступні варіанти дій безпосередньо у власному регіоні.
Я очікую чогось на кшталт неоімперської європейської доби. Головне питання – чи діятимуть європейці разом, чи один проти одного. Чи хочемо ми відродження французької та німецької імперій і, якщо так, чи мають вони бути союзниками чи супротивниками? У найближчі п'ять років Європі доведеться відповісти на низку незручних запитань.
Британія має схожу проблему. Вона втратила імперію 50 років тому й так і не зрозуміла, як стати середньою державою. Британія перетворилася на військовий придаток Сполучених Штатів, не ставши економічним. Якщо Америка піде, у Британії залишаться авіаносці, які вона не зможе захистити. Не знайшовши партнера, країна залишиться сама.
Демографія і ціна народження дітей
Петро Курзін: Демографія була наскрізною темою всієї розмови. Як суспільствам заохотити людей народжувати дітей?
Пітер Зейхан: Є лише два способи подолати демографічний спад. Перший – масова імміграція, а це культурний вибір. Що пізніше країна починає, то складніше, і навіть Канада показала, що така політика має межі.
Другий спосіб – перестати змушувати людей обирати між кар'єрою і дітьми. Якщо вибір неминучий, надто багато людей віддадуть перевагу чомусь одному, і цього вистачить, щоб виникла демографічна проблема. Охорона здоров'я й особливо догляд за дітьми мають стати настільки дешевими, щоб майбутні батьки не вважали ці витрати вирішальним чинником у виборі, чи народжувати дітей. Якщо підтримувати таку систему 50 років, країна зможе стабілізуватися.
Молодші покоління дедалі частіше сприймають сімейне життя як фінансовий тягар. Отже, треба зняти цей тягар – хоч би як суспільство його визначало. Таке рішення не вкладається повністю ані в капіталізм, ані в соціалізм, ані в комунізм, ані у фашизм, бо всі ці системи створювали для іншої структури населення. Я не знаю, якою буде нова модель. Але якщо людство не готове прийняти незворотне демографічне скорочення, що веде до зникнення виду, модель має суттєво полегшити виховання дітей.
Бізнес зі зрозумілих причин нервує, коли мова заходить про кінець знайомого капіталізму. Однак потрясіння, яке нині переживає цивілізація, майже не має аналогів від приблизно 1500 року. Пів тисячоліття економічні моделі виходили з принципу "більше": більше торгівлі, фінансів, інтеграції та населення. Уперше за цей період усе починає вибудовуватися навколо принципу "менше". Під цю реальність доведеться перебудувати все.
П'ятсот років наші економічні моделі спиралися на принцип "більше". Тепер уперше їх доведеться вибудовувати навколо принципу "менше".
