У 1997 році океан раптом «заговорив» — і цей звук майже десятиліття залишався однією з найбільших загадок підводної науки.
Того літа дослідники NOAA (Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США) вирушили в експедицію до південних вод Тихого океану. Їхньою метою було дослідження підводної вулканічної активності за допомогою гідрофонів — спеціальних мікрофонів, здатних «слухати» океанські глибини. Але замість очікуваних вулканічних сигналів вони почули дещо зовсім інше.
Цей звук отримав назву “Bloop”.
Звук, який почули на тисячі кілометрів
Найдивовижніше полягало в тому, що сигнал був настільки потужним, що його зафіксували сенсори, розташовані на відстані понад 5000 кілометрів один від одного — фактично по всьому Тихому океану.
За словами представників NOAA, таке трапляється вкрай рідко:
«Звичайні джерела — кораблі чи кити — не можуть створити звук, який було б чути через увесь океан. Але цей сигнал був зафіксований одразу багатьма датчиками», — пояснювали дослідники.
Саме це й зробило “Bloop” настільки незвичайним і тривожним.
Що це могло бути?
Коли вчені проаналізували частоту сигналу, вона частково нагадувала звуки, які можуть видавати живі істоти. І це одразу запустило хвилю гіпотез.
Якщо це тварина — то вона мала б бути гігантською, значно більшою за синього кита, найбільшу відому істоту на планеті. Почали з’являтися сміливі припущення про невідомі види глибинних істот, а також навіть про «живі копалини», які могли вижити в найтемніших частинах океану.
Фантазія швидко пішла далі: хтось згадував доісторичних хижаків на кшталт мегалодона, інші — вже майже міфічні сценарії з глибинної фантастики. Не бракувало й тих, хто пов’язував сигнал із легендами про морських чудовиськ.
Окремо згадували й колосального кальмара — реальну, але надзвичайно рідкісну істоту. Проте біологія швидко внесла холодний душ: такі організми просто не мають механізмів, здатних створити настільки потужний акустичний сигнал.
Повернення до науки: інше пояснення
З часом дослідники почали схилятися до більш приземленої версії. Південний Тихий океан і район Антарктики — це одна з найактивніших геологічних зон планети. Тут постійно відбуваються тектонічні процеси, підводні зсуви та розломи.
Найбільш імовірною причиною став так званий кріосейсм — «льодовий землетрус».
Коли величезні масиви льоду тріскаються або відколюються від льодовиків, вони можуть створювати потужні низькочастотні звуки, які поширюються на тисячі кілометрів у воді. Саме такі характеристики і мав “Bloop”. У наступні роки дослідники NOAA почали фіксувати подібні сигнали ближче до Антарктиди — і всі вони вели до одного процесу: руйнування льодових масивів.
Таємниця, яка стала реальністю
До 2005 року загадку фактично розгадали: джерелом “Bloop” виявилися гігантські крижані уламки, які відколювалися від льодовиків і рухалися океаном. Це явище супроводжується тріщинами, тертям і «гулом» льоду — звуками, які можуть здаватися майже нереальними.
Проте навіть із поясненням історія не втратила своєї сили. Адже конкретний льодовик, який породив той самий початковий сигнал 1997 року, так і не був точно ідентифікований.
Більше, ніж просто звук
Сьогодні “Bloop” сприймається не як слід міфічного монстра, а як нагадування про масштаби природних процесів. Те, що колись здавалося голосом невідомої істоти, насправді виявилося звуком планети, яка змінюється. Можливо найцікавіше тут не сам міф, а реальність: океан настільки величезний і малодосліджений, що навіть звичайний процес руйнування льоду може звучати як щось із глибинної фантастики.
