Радянський місяцехід Луноход-1 замовк у 1971 році, пропрацювавши на поверхні Місяця майже рік. Та через чотири десятиліття вчені знову вийшли з ним на зв'язок – його лазерний відбивач досі працює.
Як передає "Хвиля", про це повідомляє Space Daily.
Луноход-1 сів у Морі Дощів 17 листопада 1970 року, його доставила місія "Луна-17". Це був перший дистанційно керований апарат, що працював на іншому небесному тілі – восьмиколісна машина з телекамерами і лазерним відбивачем французького виробництва.
Апарат розрахували на короткий термін, але він пропрацював 11 місячних діб і подолав близько 10,5 кілометра. Зв'язок остаточно втратили 4 жовтня 1971 року.
Відбивач не потребував живлення. Його завдання було простим: прийняти імпульс світла із Землі й повернути його майже тим самим шляхом. Проблема була в іншому – точне місце апарата з роками стало невідомим, похибка сягала кілометрів.
У 2010 році ситуація змінилася. Знімки високої роздільної здатності з апарата NASA Lunar Reconnaissance Orbiter допомогли визначити, де саме стоїть місяцехід.
У квітні 2010 року команда обсерваторії Apache Point у Нью-Мексико спрямувала лазерні імпульси на Луноход-1 за новими координатами. Відбивач відповів – і сигнал виявився несподівано яскравим.
За словами Тома Мерфі з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, найкращий сигнал від Лунохода-2 за роки спроб становив 750 фотонів, тоді як Луноход-1 з першої спроби повернув близько 2000.
Пізніше рецензоване дослідження в журналі Icarus підтвердило: відбивач Лунохода-1 у чудовому стані й дає сигнал приблизно вчетверо сильніший за відбивач Лунохода-2.
Цінність апарата не лише в історії. Луноход-1 розташований ближче до краю місячного диска, ніж інші відбивачі. Така геометрія допомагає точніше відстежувати ледь помітні коливання Місяця – лібрації, які уточнюють моделі його надр, зокрема ядра.
Лазерна локація Місяця – один із найдовших наукових експериментів з часів програми "Аполлон". Завдяки відбивачам вчені з'ясували, що Місяць повільно віддаляється від Землі приблизно на 3,8 сантиметра щороку і що він має рідке ядро.
Старі відбивачі з часом повертають слабший сигнал. У NASA припускають, що причиною може бути пил, піднятий ударами мікрометеоритів, хоча остаточної відповіді поки немає. Саме тому Луноход-1 такий цікавий: загублений на десятиліття відбивач дав потужний сигнал, щойно в нього змогли точно прицілитися.
Та сама драма – Земля тягнеться через місячну відстань і чекає відповіді – триває й досі. У травні 2026 року телескоп Green Bank супроводжував місію NASA Artemis II, відстежуючи корабель Orion з екіпажем під час обльоту Місяця. "У цих пікселях – четверо людей", – сказав науковець обсерваторії Вілл Арментраут.
Луноход-1 досі стоїть на Місяці – мовчазний як всюдихід і корисний як дзеркало. Його колеса більше не зрушать, камери не ввімкнуться. Але коли потрібна обсерваторія наводиться на потрібну ділянку Моря Дощів, фотони все ще можуть полетіти із Землі, перетнути відстань до Місяця й повернутися назад.