Озоновий шар колись став символом того, як світ може об’єднатися перед глобальною загрозою. Після підписання Монреальський протокол країни поступово відмовилися від небезпечних речовин, що руйнували природний «щит» Землі. Довгий час здавалося, що цей план працює бездоганно, і відновлення атмосфери йде за графіком.
Та нові дослідження показують: ситуація складніша, ніж вважалося раніше. Вчені з Swiss Federal Laboratories for Materials Science and Technology виявили приховане джерело викидів, яке може суттєво сповільнювати відновлення озонового шару. Йдеться не про пряме використання заборонених речовин, а про витоки під час промислових процесів. Дослідження опубліковане в журналі
Nature Communications.
Ці речовини застосовуються як так звані «сировинні компоненти» (feedstocks) — вони потрібні для виробництва інших матеріалів, а не для викиду в атмосферу. Проте на практиці частина з них усе ж потрапляє в повітря під час виробництва, транспортування або обробки. І масштаби цих витоків виявилися значно більшими, ніж передбачалося десятиліттями.
Раніше вважалося, що в атмосферу потрапляє приблизно 0,5% таких речовин від загального обсягу виробництва. Саме на цій оцінці будувалася екологічна політика. Однак сучасні дані свідчать: реальний показник може сягати близько 3,6%. Здавалося б, різниця невелика, але в глобальному масштабі вона має відчутні наслідки.
Ситуацію ускладнює і те, що виробництво таких хімікатів стрімко зростає. З початку 2000-х років обсяги їх використання збільшилися більш ніж на 160%. Вони необхідні для виготовлення сучасних матеріалів — від холодильних агентів до полімерів і компонентів для електромобілів. Відповідно, чим більше виробництво, тим більший ризик витоків.
Особливу увагу дослідники звернули на такі речовини, як тетрахлорид вуглецю, а також деякі гідрохлорфторвуглеці. Хоча їхнє пряме використання вже обмежене, викиди все ще фіксуються — і подекуди навіть зростають. Вчені відстежують це за концентраціями в атмосфері: якщо рівень не знижується так, як очікується, значить, джерела викидів досі існують.
Що це означає для майбутнього озонового шару? За розрахунками, якщо нинішні тенденції збережуться, його повне відновлення може затриматися приблизно на кілька років. У більш оптимістичному сценарії це станеться близько 2065 року, але за нинішніх умов терміни можуть зміститися до 2070-х.
Ці процеси важливі не лише для озону. Багато з цих речовин є також потужними парниковими газами, що впливають на клімат. Тому скорочення витоків може одночасно допомогти і атмосфері, і боротьбі зі зміною клімату.
Отримані результати свідчать: навіть успішні міжнародні угоди потребують постійного оновлення. Коли ухвалювався Монреальський протокол, такі витоки здавалися незначними. Сьогодні ж вони стали фактором, який уже неможливо ігнорувати.
Озоновий шар усе ще має шанс повністю відновитися. Але цей процес не є автоматичним. Навіть невеликі, на перший погляд, витоки можуть у підсумку впливати на глобальні екологічні процеси. І це нагадує: вирішення однієї проблеми часто відкриває нові виклики, які потребують не меншої уваги.