Війни в Україні та проти Ірану виглядають абсолютно по-різному, але насправді їх формує одна й та сама технологічна тенденція. До такого висновку дійшов оборонний редактор The Economist у прощальному есеї, написаному перед тим, як залишити цю посаду.
Як передає "Хвиля", про це йдеться у матеріалі The Economist.
Головна зміна останніх років – нова "прозорість" поля бою. Сенсори, дрони й супутники роблять видимим майже все, що відбувається там, де воюють армії. Ця прозорість ніколи не буває повною, але саме вона стала визначальною рисою війни. На думку автора, і Росія, і США починали свої війни в розрахунку на швидку перемогу, а отримали щось схоже на глухий кут, де відсутність перемоги дедалі більше нагадує поразку.
Прозорість тримається на трьох речах: кращі сенсори, високоточна зброя і мережі, які передають дані від перших до другої. Дрон поєднує сенсор і зброю в руках одного оператора, тому його часто вважають символом усієї цієї революції. Але зводити все до дронів, застерігає видання, надто спрощено.
За кілька років на фронті в Україні утворився смертельний "пояс виснаження", який колись був завглибшки 5 кілометрів, а тепер часто сягає 30. Щодня кожна сторона виробляє тисячі FPV-дронів. За оцінками The Economist, у війні вже вбито або поранено від 1,1 до 1,4 мільйона російських солдатів. Втрати України нижчі – почасти тому, що атакувати дорожче, ніж оборонятися.
Колишній головком ЗСУ, а нині посол України в Лондоні Валерій Залужний вважає, що великомасштабна маневрена війна зараз "недосяжна". На думку генерала, вона стане можливою знову лише тоді, коли війни перетворяться на бої роботів проти роботів.
Утім, згодні не всі. Професор Колумбійського університету Стівен Біддл каже, що масштаб "сенсорної революції" легко перебільшити. З появою нових засобів боротьби з дронами й глушилок баланс може знову хитнутися на користь наземних військ. Так, влучність американських снарядів Excalibur через російську радіоелектронну боротьбу впала з 70% до 6% лише за кілька місяців.
Змінилася й роль авіації. Панування в повітрі тепер дає менше, ніж раніше. Нижче за 4 000 метрів поле бою живе власним життям, яким керують дешеві масові дрони – дехто вже називає це "повітряним мілководдям". Ізраїль у Лівані мав і перевагу в повітрі, і кращу розвідку, але все одно мусив зачищати села піхотою й нести втрати.
Найкраще цю проблему ілюструє війна проти Ірану. Американська операція "Epic Fury" уразила 13 000 цілей, Ізраїль додав ще тисячі. Та здатність Ірану відповідати збереглася. За даними американської розвідки, у Тегерана досі залишається 75% довоєнних пускових установок і 70% крилатих та балістичних ракет.
The Economist пов'язує це з давньою спокусою військових – вірою у "нокаутуючий удар", який нібито сам собою приносить перемогу. Видання згадує і про спроби нарощувати темп ураження за допомогою штучного інтелекту: журналістка Катрина Менсон пише, що американська система Maven у поєднанні з мовними моделями на кшталт Claude від Anthropic чи французької Mistral, як вважають, здатна видавати до 5 000 цілей на добу.
Але кількість цілей дедалі частіше підміняє стратегію, застерігає автор. У В'єтнамі американські підрозділи отримували нагороди за вищі показники вбитих. В Афганістані бомбардування називали нищівними, а Талібан зрештою переміг.
Попри всі докази, політичні лідери, на думку редактора The Economist, лишаються в полоні небезпечної ілюзії: що технології врешті дадуть їм той самий нокаутуючий удар.
