Український народ історично володіє потужним експансивним потенціалом, який століттями використовувався сусідніми імперіями для захисту та розширення своїх кордонів. Проте сьогодні перед Україною стоїть завдання навчитися спрямовувати цю нестримну енергію не на внутрішні чвари, а на власну геополітичну та технологічну експансію.
Про це говорили політичний психолог Всеволод Зеленін і політолог Юрій Романенко.
Аналізуючи історичну роль українців, політичний психолог звернув увагу на привласнення сусідніми державами козацького спадку. За його словами, російська історіографія часто оперує поняттями, які їй історично не притаманні, намагаючись привласнити здобутки українців.
"Ми повинні не забувати, знову ж таки, ось хочу тебе як історика запитати. Ну от коли мені кажуть у підручниках історії, зокрема навіть російських, що Сибір захопив козак Єрмак. Козак. Звідки в Московії можуть взятися козаки? Чому козаки були у них? Звідки? Їх там не було як класу. Бо кубанські козаки – це точно наші. Сірий Клин – це теж точно наші", – зауважив Зеленін.
Своєю чергою Юрій Романенко пояснив, що імперії того часу дійсно створювали власні аналоги служивих людей для захисту кордонів через тотальний дефіцит людського ресурсу. Саме цей фактор спричинив жорстке закріпачення та стимулював міграцію населення на нові, незасвоєні землі.
"Це були служиві люди, які збивалися у ватаги і вирішували завдання охорони периферії. Це були не тільки козаки, і були вони не тільки в Україні. У них були свої козаки. Тому що дивись, що таке, припустимо, Слобожанщина – від слова слобода, так? Що робив московський цар в умовах нестачі людей? На всьому цьому просторі була ключова проблема – у 15-му, 16-му, 17-му століттях це нестача людей. Чому кріпосне право посилилося там у той момент, коли в Європі воно скрізь уже почало відкочуватися? А у 17-му столітті відбувалося закріпачення, і у 18-му столітті відбувалося закріпачення в Україні. Людей не вистачало, люди були потрібні, тому що сільське господарство – основа економіки. І тому необхідно було їх якимось чином утримувати. Були створені норми та інститути, які займалися утриманням людей. Так от, Слобожанщина наша була периферією Московського царства, тобто вона була на периферії Дикого поля, Речі Посполитої та Московського царства. Сучасна Харківська область, Бєлгородська область, частина Сумської області – вони ж були під Московським царством. І цар для того, щоб захистити периферію в умовах, коли не вистачало людей, почав залучати, переманювати людей. До речі, поляки теж це робили. І взагалі, всі цим займалися тоді. У Південно-Східній Європі ми знайдемо те саме. І турки цим займалися. В умовах цих постійних козацьких воєн в Україні, в "польській Україні", як вони тоді називали, частина населення почала просто бігти на схід, тому що це здавалося виходом. І це реально було виходом. Так з'явився Харків і все інше. Але у них були свої козаки, які охороняли цю периферію на сході, на півдні. Там же теж були татари, астраханські і всі інші", – розповів політолог.
Попри процеси асиміляції, українські переселенці століттями зберігали свою ідентичність на величезних просторах Євразії. Всеволод Зеленін нагадав про потужні осередки української культури далеко за межами сучасної держави, які існували ще зовсім недавно.
"Я точно знаю, що Сірий Клин, я навіть дисертації читав, – це прямо анклави української культури. Тобто там і традиції, і все. Ось на Південному Уралі територія – ну третина України там з українськими… зараз не знаю, наскільки вони русифікувалися за останні роки, коли українська мова просто під заборону потрапляла. На Кубань я ще у 90-ті та 2000-ні роки приїжджав, там 80% – українська мова", – зазначив психолог.
Коментуючи це, Романенко додав, що переміщення українців на ці території було частиною глобальних імперських стратегій, де український військовий потенціал виступав універсальним інструментом охорони для різних держав.
"Це зрозуміло. На Кубань взагалі українці переселялися усвідомлено, знову-таки, для того, щоб захищати кордон. Тому що відбувалося розширення, у 18-му столітті йде експансія Росії туди далі на південь, вихід до Північного Причорномор'я і в Центральну Азію. Потрібні були люди. А сама Україна після того, як відбулися поділи Речі Посполитої і була розбита Туреччина в Північному Причорномор'ї, архітектура козацтва склалася як охоронців периферії для всіх: і для поляків, і для московитів, і для турків. Тому що не випадково ж з Січі йшли туди до турків. Для чого? З тим самим завданням. У турків теж стояло питання: де найняти "божевільних", які будуть захищати кордон. На Дунаї були козаки. Так це ж із цієї причини – тому що просто фізично не вистачало людей, які б закривали дірки в кордоні", – підкреслив експерт.
У контексті цієї визначної історичної ролі виникає логічне питання щодо здатності нації до самостійних глобальних дій без зовнішнього управління.
"Ну от, чи можемо ми самі бути експансивними, чи тільки під чиїмось мудрим керівництвом?" – запитав Зеленін.
Відповідаючи на запитання, Юрій Романенко наголосив, що українці мають величезний внутрішній потенціал, який критично важливо правильно каналізувати, аби уникнути національного саморуйнування та побудувати сильну державу.
"Так ось, це ж питання, яке я вже у своєму тексті давно поставив ще в лютому 2013-го: "Українці – сталеві щелепи історії". Так, ми реально "сталеві щелепи історії", тому що ми дуже сильний експансивний народ. Але коли ми надані самі собі, то ми починаємо самі себе жерти, тому що наша буйна енергія спрямовується проти нас самих на конфлікти. А її потрібно весь час спрямовувати на експансію, на різні форми експансії: технологічну, організаційну, геополітичну, геоекономічну і так далі", – підсумував політолог.