Світ знову розколовся на два табори. З одного боку – континентальний блок автократій: Китай, Росія, Іран і Північна Корея. З іншого – морська коаліція на чолі зі США, що оточує Євразію дугою прибережних держав від Північної Америки до Східної Азії. Але цього разу результат вирішать не танки, а економіка і здатність Заходу зберегти єдність.
Як передає "Хвиля", про це пишуть аналітики Майкл Беклі та Хел Брендс у статті для видання Foreign Affairs.
Автори називають авторитарну вісь "водночас лютою і немічною". Лютою – бо вона здатна створювати гострі кризи: кібератаки, ядерний шантаж, ракетні удари. Немічною – бо їй бракує економічної і технологічної глибини, щоб виграти тривале суперництво із Заходом.
На відміну від імперій Наполеона чи Гітлера, сучасний "хартленд" не може просто розчавити Євразію. Росія рухається повільніше за равлика на сході України, а Китай не наважується на Тайвань, поки той під захистом Вашингтона. Натомість у автократій з'явилися нові інструменти – кібератаки, дезінформація, високоточна зброя і ядерні ракети, якими можна розхитувати чужі альянси і навіть бити по самих США.
Це не єдина імперія, а "синдикат режимів під санкціями, скріплений спільною образою", пишуть Беклі та Брендс. Пекін, Москва, Тегеран і Пхеньян майже не мають спільної ідеології – лише спільну ненависть до ліберального порядку. Тому вони партнери за розрахунком, а не союзники, готові захищати одне одного. Коли США завдавали ударів по Ірану, Китай і Росія допомогли розвідданими і технологіями, але не ризикнули втручатися напряму.
Окрема роль – у Китаю, який, за словами авторів, наступає одразу у трьох напрямках. На суші – через ініціативу "Один пояс, один шлях" з кредитами на понад трильйон доларів. На морі – розбудовуючи найбільший у світі флот за кількістю кораблів. І в "хмарі" – через "Цифровий шовковий шлях": мережі Huawei, платіжні системи Alipay і WeChat Pay, системи стеження та моделі штучного інтелекту DeepSeek і Qwen.
Попри це, коаліція Заходу значно переважає вісь автократій. На "рімленд" – Північну Америку, єврозону і демократії Індо-Тихоокеанського регіону – припадає близько половини світового ВВП, тоді як на максимальний "хартленд" – лише близько 20 відсотків. Споживчий ринок Заходу приблизно у три з половиною раза більший, а всередині коаліції зосереджено 85 відсотків прямих іноземних інвестицій і 87 відсотків валютних резервів світу.
Ще різкіший розрив – у високих технологіях. За наведеними у статті підрахунками, США та їхні союзники забирають майже 85 відсотків світового прибутку у високотехнологічних галузях, а частка Китаю – близько шести відсотків. У напівпровідниках це 96 відсотків прибутку, в авіабудуванні – 99. Пекін виробляє третину світових товарів, але власні чипи покривають менш ніж п'яту частину його потреб.
Головна проблема Заходу не в силі ворога, а у власній роз'єднаності. Союзники дрейфують, і дехто вважає односторонні дії Вашингтона більшою загрозою, ніж автократії. Дональд Трамп має рацію, вимагаючи від партнерів більше витрачати на оборону, зазначають автори, але помиляється, поєднуючи цей тиск із бажанням відсторонитися від Євразії. Якщо США втечуть, решта коаліції не стримає навіть Москву.
Рецепт Беклі та Брендса – зробити коаліцію злагодженою за принципом "надлишковість без автаркії": розподілити критичні виробництва між регіонами, узгодити експортний контроль і перекрити Пекіну "чорні ходи" через Індію, Мексику чи В'єтнам. Підсумковий висновок авторів прямий: баланс сил і далі рішуче на боці Заходу, але переможе він лише тоді, коли зуміє перетворити свою перевагу на стратегію.
Раніше "Хвиля" докладно розповідала, як змінюється баланс сил усередині авторитарного альянсу Сі та Путіна. Також ми писали, чому США, Росія і Китай слабшають одночасно, і про головні причини, чому Пекін не може вирвати першість у Вашингтона.