У середньовічній Англії натовпи збиралися подивитися на видовище, яке сьогодні здається моторошним: ведмедя прив’язували, а на нього випускали собак. Нове дослідження показало, що така розвага була значно поширенішою, ніж вважалося раніше, а живих ведмедів для неї спеціально привозили з-за кордону.
Парадокс у тому, що до цього часу дикі бурі ведмеді вже не жили на території Британії. Тварин доводилося доставляти морем, утримувати, годувати й охороняти — лише для того, щоб люди могли спостерігати за жорстокою сутичкою.
Кривава розвага, яка пережила століття
Дослідники з Кардіффського та Ноттінгемського університетів об’єднали історичні записи, археологічні знахідки, кістки ведмедів і середньовічні зображення. Усе це дозволило відтворити історію так званого bear-baiting — розваги, під час якої ведмедя прив’язували або обмежували в рухах, а потім на нього нападали собаки. За новими даними, в Англії така практика точно існувала вже у XII столітті, хоча її окремі прояви могли з’явитися ще раніше.
Особливо багато свідчень з’являється після нормандського завоювання Англії у 1066 році. Втім, учені наголошують: немає доказів, що саме нормани винайшли або привезли до Англії цю розвагу. Один із записів навіть натякає, що ведмедя та шістьох собак могли подарувати королю ще до завоювання.
Ведмедів доводилося імпортувати
Одна з найбільш промовистих деталей — кістки самих тварин. У Лондоні та інших англійських містах археологи знаходили рештки ведмедів, які свідчать, що тварин привозили живими, а не лише доставляли їхні шкури. Наприклад, у районі Plantation Place у Лондоні знайшли три кістки з різних частин скелета. Їх датували приблизно 1050–1150 роками. Поєднання різних кісток значно сильніше вказує на присутність цілої тварини, ніж окрема кістка лапи, яка могла залишитися разом зі шкурою.
А утримання живого ведмедя було зовсім не дешевим задоволенням. У 1252 році в Лондонському Тауері утримували білого ведмедя, привезеного з Норвегії. Для нього був спеціальний доглядач, намордник, залізний ланцюг і міцний мотузок. Тварині навіть дозволяли ловити рибу в Темзі.
Натовп вимагав повторити шоу
Одне з ранніх детальних свідчень походить із французького Ардра приблизно з 1080-х років. Туди привезли великого ведмедя з Англії, після чого місцеві жителі випустили на нього собак. Видовище настільки сподобалося натовпу, що люди захотіли повторювати його під час свят. Пізніші джерела згадують подібні розваги вже в Лондоні та Честері.
Ведмедів могли показувати на весіллях, бенкетах і великих святах, де їхні бої ставали частиною загального видовища разом із музикою та іншими тваринними поєдинками. Причому це була не лише забава аристократів. Археологічні знахідки свідчать, що такі вистави могли приваблювати й звичайних містян.
Деякі ведмеді переживали серйозні травми
Окремі знахідки дозволяють зазирнути ще глибше в життя цих тварин. Наприклад, у Колчестері знайшли рештки ведмедя із серйозним стоматологічним захворюванням. Тварина за життя втратила верхній ікло, після чого порожня лунка інфікувалася. Запалення поширилося на пазуху та сусідню кістку.
Вчені не можуть сказати, що саме стало причиною травми. Ікло могло зламатися випадково, його могли пошкодити під час утримання або навіть навмисно видалити. Тому ця знахідка не доводить, що саме цього ведмедя використовували для боїв. Але вона показує, наскільки важкими могли бути умови життя тварин у неволі.
Середньовічні художники теж це зображували
Про популярність розваги говорять не лише кістки. На середньовічних зображеннях ведмедів часто показували з намордниками, ланцюгами або нашийниками. Щоправда, сама наявність таких деталей ще не означає, що тварину використовували саме для цькування. Найвідоміший приклад — гобелен із Байє, де зображений ведмідь із намордником і людина з піднятим мечем. Дослідники досі сперечаються, що саме означає ця сцена. Дослідження опубліковане в журналі Society & Animals.
А ось пізніші рукописи дають набагато зрозуміліші картини. У Luttrell Psalter, створеному наприкінці XIII — на початку XIV століття, можна побачити ведмедя, прив’язаного до стовпа, собак, що нападають на нього, і людей, які спостерігають за видовищем.
Нормандське завоювання могло стати переломним моментом
Зібрані докази не показують конкретного року, коли англійці раптом вирішили почати цькувати ведмедів. Натомість вимальовується поступова картина. Після 1066 року живі ведмеді починають частіше з’являтися в археологічному матеріалі Англії, а згадки про ведмежі видовища стають помітнішими.
Це може означати, що після нормандського завоювання імпорт живих ведмедів зріс, а разом із ним поширилася й сама розвага. Але дослідники спеціально застерігають: це не доказ того, що нормани винайшли bear-baiting.
Загублена в музеї кістка змінила історію
Особливо цікавою стала знахідка з Річмонда в Північному Йоркширі. Лопатку ведмедя знайшли ще у 1864 році, але лише тепер її повторно дослідили та датували за допомогою радіовуглецевого методу. Результат показав період приблизно 1024–1155 років, причому найбільш імовірна дата припадає на 1078–1155 роки.
На кістці також вдалося розгледіти слабкий старий напис «Richmond», який допоміг уточнити походження знахідки. І це ще раз показує, наскільки цінними можуть бути музейні колекції, які десятиліттями залишаються без нового аналізу. Дослідники вважають, що ведмежі розваги мали набагато глибші корені, ніж традиційно припускали, і поступово перетворилися на важливу частину суспільного життя середньовічної Англії.
Сьогодні важко уявити, що заради святкового видовища люди могли витрачати чималі гроші на доставку дикої тварини через море, її утримання та дресирування. Але саме такі деталі найкраще показують, наскільки інакше середньовічне суспільство сприймало розваги, насильство і тварин. Історія ведмежого цькування виявилася не просто історією жорстокого спорту. Вона показує, що люди минулого були готові робити заради видовища — і скільки зусиль докладали, щоб це видовище побачити.
