Автори нового дослідження стверджують, що занепад неоліту в Європі, що трапився приблизно п’ять тисяч років тому, пов’язаний не зі зміною клімату або війнами, а з ранньою епідемією чуми, що тільки що виникла — хоча раніше таку давню чумну паличку вчені вважали недостатньо небезпечною для людей.
Коли хлібороби з Анатолії прийшли до Європи, вони принесли туди не лише геноцид та нові хвороби, а й свій спосіб життя. Ті нащадки місцевих мезолітичних мисливців-збирачів, які змогли вижити після появи прибульців, поступово прийняли його та перейшли до землеробства.
В результаті густота населення в Європі суттєво збільшилася — про це можна судити за частотою радіовуглецевих датованих людських поховань. Це сталося навіть незважаючи на те, що харчуватися хлібороби стали якісно гіршими, ніж їхні предки, мисливці-збирачі. Але зростання економіки неоліту раптово припинилося в Північній Європі приблизно 5300-4900 років тому.
Судити про занепад можна за різким скороченням населення в ці роки (і, відповідно, знахідок людських останків за той період). У цей час люди перестали будувати мегаліти, а північ від Європи поширилася культура шнурової кераміки (вона ж культура бойових сокир).
Різні дослідники висували свої гіпотези, що пояснюють занепад європейського неоліту. Але жодна з них не стала основною. Загадку раптового скорочення населення досі активно обговорюють у наукових колах. Міжнародна група вчених запропонувала свій варіант відповіді питанням про причини кризи. Їхня робота опублікована в журналі Nature.
Дослідники вивчили кісткові останки з дев’яти мегалітичних гробниць, розташованих на території Швеції та Данії, та отримали зразки ДНК 108 осіб, які жили якраз у період кризи європейського неоліту. Ці люди були переважно представниками двох генетично різних ліній.
Перша — та, що вийшла від змішування залишків мезолітичних мисливців-збирачів з анатолійськими землеробами. Вони відносяться до археологічної культури лійкоподібних кубків. У геномі другої, відносно нечисленної групи людей виявилося набагато більше від ДНК вихідців зі степу, які незадовго до періоду, що вивчається, прийшли в Скандинавію і принесли з собою культуру шнурової кераміки.
При аналізі на патогени виявилося, що 18 осіб зі 108 (17 відсотків) були заражені чумною паличкою (Yersinia pestis). Раніше Y. pestis вже знаходили у стародавніх похованнях, але ніде не було такої високої частоти зараження. У людей зі степовими предками частота зараження була вищою за середню — 28 відсотків.
Прийнято вважати, що ранні штами Y. pestis не мали високої заразності і не могли викликати епідемію. Для цього у них не вистачало гена, що кодує білок Ymt . Він необхідний для розмноження чумної палички у блосі, яка отримувала збудника хвороби від щурів і передавала людині.
Нещодавно генетики виявили, що послідовності ДНК Yersinia pestis частково збігаються з геномом Yersinia pseudotuberculosis, збудника псевдотуберкульозу. Подальші дослідження показали, що чумна паличка – це мутація Y. pseudotuberculosis. І сталося це не 20 тисяч років тому, як вважали раніше, а трохи менше, ніж шість тисяч років тому. Це показав у своїй роботі Еске Віллерсльов (Eske Willerslev), один із авторів нового дослідження.
Тепер він та його колеги встановили, що протягом приблизно 120 років, у початковому періоді кризи неоліту, існувало не менше трьох штамів чумної палички. Жоден з них був геном, відповідального білка Ymt. При цьому ранній штам був більше за інших схожий на предка — збудника псевдотуберкульозу, від якого він стався перед кризою неоліту.
Псевдотуберкульозом хворіють люди і тварини (кози, корови), а розносять його щури та миші. Основний шлях захворювання для людини – через їжу. Заразність цього збудника досить висока: наприклад, 1959 року у Владивостоці хвороба в короткий термін вразила 300 осіб, 200 з яких довелося госпіталізувати.
На думку авторів нової наукової роботи, рання Y. pestis могла поширюватися, так само як її предок. Люди могли передавати чуму один одному разом із водою та їжею — навіть без участі бліх.
Вчені пишуть, що 17 відсотків хворих — це найконсервативніша оцінка нижнього кордону. Залежно від способу життя окремих угруповань чума могла вразити і більше людей. За такого рівня хворих вже можна говорити про ранню епідемію чуми — яка, як вважають автори дослідження, і стала справжньою причиною скорочення населення та занепаду неоліту в Північній Європі.
