Які уроки Харківської операції залишаються важливими для сучасної війни?
Харківська наступальна операція у вересні 2022 року стала одним із найрезультативніших наступів Сил оборони за час повномасштабної війни. Її особливість у тому, що класичної чисельної переваги на напрямку удару не було – натомість спрацювали інші фактори.
Чому Харківська операція вдалася і які її уроки залишаються актуальними для військової науки – у колонці доктора військових наук Олега Семененка для РБК-Україна.
Харківська операція: перевага, яку не рахують у батальйонах
6 вересня 2022 року Сили оборони розпочали операцію, яка й досі залишається найрезультативнішою за темпом і глибиною за весь час повномасштабної війни. Про неї багато написано в жанрі спогадів і ще більше – в жанрі похвали. Значно менше – в жанрі аналізу. Тим часом практичну цінність має саме аналіз: операція цікава не тим, що вдалася, а тим, чому вдалася і за яких умов такий результат був можливий.
Арифметика, яка не зійшлася
Нормативи наступальної операції, на яких вихована більшість офіцерів пострадянської школи, вимагають на ділянці прориву переваги над противником утричі-вчетверо. На харківському напрямку такої переваги не було: угруповання, що наступало, було порівнянним із тим, що оборонялося, а за низкою позицій поступалося йому. Проте оборону прорвали за добу, а темп просування в перші дні перевищив 20 кілометрів на добу, тобто показник, який радянські настанови допускали хіба що для розвитку успіху танковою армією в оперативній глибині.
Отже, у розрахунку бракує змінної. І ця змінна – не героїзм. Це інформація.
Помилка в оцінці противника для Росії
Найдорожчий прорахунок російського командування був зроблений не на карті, а в голові. До вересня 2022-го в російських оцінках усталилося уявлення про Сили оборони України як про армію, виснажену літніми боями на Донбасі, здатну щонайбільше на локальні контратаки й не спроможну готувати дві наступальні операції одночасно.
Саме на цій помилці була побудована українська комбінація. Публічно й голосно готувався Херсон, бо туди пішли російські резерви, включно з десантними частинами. Харківський напрямок опустився до другорядного, а другорядні напрямки в російській традиції утримуються за залишковим принципом.
Показово, що розвідувальні ознаки зосередження українських військ на Слобожанщині все ж фіксувалися. За свідченнями учасників планування, ця інформація або не дійшла до потрібного рівня, або була проігнорована. Недооцінка противника – це не брак даних. Це нездатність повірити наявним даним, коли вони суперечать усталеній картині.
Прорахунки, що склалися в систему
Далі помилки наклалися одна на одну. Ділянка Балаклія – Ізюм утримувалася переважно частинами Росгвардії, підрозділами так званих корпусів і добровольчими формуваннями, а саме силами, не призначеними для загальновійськового бою; за п’ять місяців окупації смуга не була інженерно обладнана як суцільна оборона.
Оперативних резервів у смузі не було – їх забрав південь на так званий “Контрнаступ 2022 року”. На стику діяли структури різного підпорядкування, тож найвразливіше місце оборони виявилося ще й адміністративним. Постачання замикалося на Куп’янський залізничний вузол і переправи через Оскіл, які системно уражалися високоточними засобами ще в липні-серпні, тобто оперативна підготовка операції відбулася до її початку. Нарешті, жорстка вертикаль вимагала погоджень нагору: коли обстановка змінюється швидше, ніж проходить доповідь, оборона розсипається без бою.
Окремо – це ізюмський виступ. Його утримували заради наступу на Слов’янськ, попри видовжені й слабко прикриті фланги. Виступ, який неможливо наситити військами, перетворюється на пастку для того, хто його утримує.
Розвідка і таємність
Українська сторона мала детальну картину оборони: склад угруповання, щільності, пункти управління, склади, стики. Це результат роботи ГУР, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, агентурної мережі та руху опору на окупованій території, радіоелектронної розвідки й даних партнерів.
Не менш важливим було зворотне – це режим таємності. Коло втаємничених було мінімальним, значна частина роботи велася поза цифровими каналами, підрозділи отримували завдання в останній момент. Для армії, що воює у прозорому інформаційному середовищі, це складніше завдання, ніж сам наступ.
Так виникла асиметрія обізнаності: одна сторона бачила оборону противника наскрізь, друга не бачила підготовки удару. Це і є та змінна, якої бракувало в арифметиці співвідношення сил.
Просочування замість прориву
Задум, розроблений під керівництвом тодішнього командувача Сухопутних військ генерал-полковника Олександра Сирського, свідомо відмовився від штурму міст. Замість схеми “вогнева підготовка – прорив – введення другого ешелону” застосували просочування: невеликі мобільні групи на легкій техніці обходили опорні пункти, рухалися стиками й виходили на комунікації в тилу. Міста не штурмували, бо їх ставили під оперативну загрозу оточення, після чого гарнізони йшли самі. Балаклія, Ізюм, Куп’янськ звільнені не силою вогню, а швидкістю.
Ключовим ресурсом був не боєкомплект, а час. Просочування меншими силами – це вкрай ризикована форма дій: у разі підходу резервів противника передові групи опинилися б відрізаними. Успіх залежав від того, чи встигне українська сторона пройти цикл “рішення – дія” швидше, ніж противник зрозуміє, що відбувається. Встигла.
Хто це зробив?
Загальне керівництво, початок операції та її проведення були санкціоновані рішенням Верховного Головнокомандувача — Президента України. Він розумів ризики, але дав військовим можливість піти на них, усвідомлюючи можливу ціну як для Сил оборони, так і для України в цілому.
Задум операції та безпосереднє керівництво нею — генерал-полковник Олександр Сирський.
Втім, план не став би реальністю без людей, які пішли вперед. У складі угруповання діяли 14-та, 30-та, 92-га, 93-тя механізовані бригади, 25-та повітряно-десантна, 80-та і 95-та десантно-штурмові, 71-ша єгерська, 3-тя, 4-та і підрозділи 1-ї танкових бригад, частини Сил спеціальних операцій і ГУР, підрозділ спеціального призначення «Кракен», бригади Національної гвардії та підрозділи територіальної оборони Харківщини. Один із найглибших маршів операції здійснила 95-та десантно-штурмова, на Куп’янськ вийшла 92-га механізована.
Результат у числах
Звільнено близько 11,5 тис. км² і понад 500 населених пунктів; просування на окремих напрямках сягало 145 км. Трофеї склали близько 400 одиниць техніки, зокрема майже сто танків, понад півтори сотні бронемашин і понад пів сотні артилерійських систем, а також склади з десятками тисяч боєприпасів, які негайно ввели в бій.
Головний здобуток не в кілометрах, а в геометрії: ліквідовано ізюмський плацдарм, фронт відсунуто на схід, відновлено контроль над Куп’янським вузлом і рубежем Осколу. Утворена стратегічна глибина стала ресурсом, який дозволив тримати оборону Слобожанщини в наступні роки.
Для Росії наслідки вийшли за межі оперативного рівня: за два тижні по завершенні операції оголошено часткову мобілізацію, що є визнанням того, що наявних сил для утримання лінії зіткнення бракує.
Наукова коректність вимагає додати: власна ціна операції не є публічною, тож оцінка за критерієм “результат – витрати” без цієї складової залишається неповною.
Класика чи нова сторінка теорії?
І те, й інше – і саме в цьому методологічна цінність.
За формою це класика. Сковування противника на одному напрямку, зосередження зусиль на іншому, прорив, вихід на комунікації, розвиток успіху в глибину – це канон теорії глибокої операції у формулюваннях Тріандафіллова та Іссерсона, тобто стратегію непрямих дій свого часу описав Ліддел Гарт. Принципово нового у схемі немає.
За змістом це вже інша війна. Класична теорія будувалася на матеріальній перевазі: щоб прорвати оборону, треба мати більше. Харків показав, що переважати можна не силами, а обізнаністю і темпом. Замість формули “вогонь – прорив – маневр” спрацювала формула “розвідка – просочування (інфільтрація) – колапс управління”. Змінився й об’єкт впливу: метою було не фізичне знищення угруповання, а руйнування його здатності ухвалювати рішення. У теорії це називають оперативним паралічем, і ця операція є практично хрестоматійним прикладом.
Звідси конкретне завдання для військової науки. Ми маємо усталений апарат розрахунку співвідношення сил і засобів. Ми не маємо визнаного апарату розрахунку інформаційної переваги, а вона, як з’ясувалося, здатна компенсувати триразовий дефіцит сил. Доки цей параметр не формалізовано в нормативах, планування спиратиметься на інтуїцію командувача, а не на розрахунок.
І остання засторога. Харківська операція – не універсальний рецепт. Вона відбулася у вузькому вікні можливостей: до насичення фронту безпілотниками, до суцільних мінних полів, до ешелонованої оборони противника. Спроба відтворити ту саму логіку через рік, за інших умов, результату не дала. Оперативне мистецтво не є набором прийомів, бо воно є функцією конкретного співвідношення умов. Ті, хто копіює прийом, програють; виграють ті, хто аналізує умови.
Висновки
Перше. Успіх забезпечила не перевага в силах, а комбінація трьох чинників: помилкова оцінка противником стану Сил оборони, повна прозорість його оборони для нашої розвідки і збереження таємності власного задуму. Прибрати будь-який із трьох й операції не було б.
Друге. Головним прорахунком противника була не тактична помилка, а системна вада: жорстка вертикаль управління, нездатна реагувати швидше за темп подій, у поєднанні з розірваним підпорядкуванням на стику угруповань. Це вада конструкції, а не виконавців, і тому вона відтворювана.
Третє. Україна вперше застосувала просочування меншими силами на оперативну глибину як основну, а не допоміжну форму дій. Це підтвердило спроможність до децентралізованого управління через ухвалення рішень на рівні тактичних груп без очікування вказівок. Для армії, що виходила з пострадянської традиції, це зміна культурна, а не лише організаційна, і вона важча за будь-яке переозброєння.
Четверте. Операція змістила акцент теорії з матеріальних показників на нематеріальні: швидкість циклу ухвалення рішень і якість обізнаності стали вимірними чинниками бойової ефективності. Військова наука зобов’язана перевести їх із розряду публіцистичних метафор у розряд розрахункових параметрів.
П’яте. Ця операція перехідна. Вона завершила етап, у якому ще була можлива глибока операція легкими силами, і відкрила етап, у якому прозорість поля бою працює на обидві сторони одночасно. Тому вивчати її варто не як зразок для наслідування, а як експеримент із чітко зафіксованими початковими умовами.
Шосте. Вересень 2022-го зняв питання, чи можна перемагати російську армію оперативними методами. Відповідь отримано. Питання, яке залишилося відкритим і яке має вирішувати військова наука, звучить інакше: за яких умов це можна робити систематично, а не одного разу.
