Чи залишають важкі суїцидальні думки біологічний слід у мозку? Нове дослідження дає несподівану підказку. Вчені виявили рецептор, рівень якого відрізнявся у людей, які померли внаслідок самогубства або евтаназії. Найцікавіше — у тих, хто раніше переживав суїцидальні думки, але згодом відновився, такого підвищення не спостерігали.
Дослідники з Нідерландського інституту нейронаук звернули увагу на рецептор P2RX7, який бере участь у реакціях клітин на стрес, запалення та зміни енергетичного обміну. Спочатку науковці порівнювали мозкову тканину людей із розладами настрою та без них. Чіткої різниці знайти не вдалося. Ситуація змінилася, коли дослідники розділили зразки за причиною смерті.
У людей, які померли внаслідок самогубства або евтаназії, у певній ділянці мозку виявили значно вищий рівень P2RX7 у нервових клітинах. Причому ця особливість не залежала від того, чи був у людини діагностований розлад настрою.
Найбільш інтригуюча частина відкриття
Дослідники знайшли ще одну деталь. Серед людей, які померли природною смертю і не мали підвищеного рівня P2RX7, були ті, хто раніше переживав суїцидальні думки або навіть спроби самогубства.
Це може означати, що зміни P2RX7 не є незворотними. Теоретично рівень рецептора може підвищуватися під час важкого періоду, а після відновлення — повертатися до нижчих значень. Але є важливе «але»: дослідники поки не можуть це довести. Аналізувалися посмертні зразки мозку, а не мозок одних і тих самих людей у різні моменти життя.
Чи зможе наука побачити суїцидальні думки наживо?
Саме це тепер хочуть перевірити. Наступним кроком мають стати дослідження за допомогою ПЕТ-візуалізації у живих людей.
Якщо вченим вдасться підтвердити зв’язок між активністю P2RX7 та інтенсивністю суїцидальних думок, у майбутньому рецептор потенційно може стати біомаркером. Це могло б допомогти краще відстежувати зміни стану людини та шукати нові підходи до лікування.
Втім, до такого застосування ще дуже далеко. Наразі немає доказів, що P2RX7 може точно визначати наявність чи тяжкість суїцидальних думок. Головний висновок дослідження поки набагато обережніший: мозок може змінюватися під час важких суїцидальних станів, а процес відновлення, можливо, також має власний біологічний слід.
І саме ця друга частина може виявитися найважливішою. Адже якщо наука навчиться краще розуміти не лише те, чому виникають суїцидальні думки, а й те, чому вони минають у частини людей, це може відкрити нові шляхи для профілактики та допомоги.
