Заяви ідеологів Кремля про те, що сучасна Росія є історичним спадкоємцем Монгольської імперії, яскраво свідчать про переорієнтацію Росії з Європи до Азії. Фактично ідеологи Кремля виконують замовлення влади для обґрунтування азійського розвороту Росії, для виправдання залежності від Китаю — залежності, яка, з їхнього погляду, є більш безпечною, ніж залежність від Європи, оскільки не загрожує російській ідентичності, культурі та цінностям, як свого часу не загрожувала їм залежність від Монгольської імперії.
Де-факто Кремль і його ідеологи визнають, що сучасна Росія не є історичним спадкоємцем Київської Русі, де існували традиції, які мали виражений договірний характер. Вся політична система Київської Русі трималася на системі усних та письмових угод, а не лише на праві сили: угодах, що визначали обов'язки князя й містян, регулюванні відносин між великим київським князем та удільними князями, домовленостях про спільну оборону, відносинах князя з дружиною (професійним військом) на засадах договору.
Усі ці традиції були відсутні як у Московії, так і в Російській імперії та сучасній Російській Федерації. Тому насправді Росія ніколи не була історичним спадкоємцем Київської Русі — вона перейняла основні традиції державного управління від Монгольської імперії: централізоване й деспотичне управління, культ жорстокої влади, державу як воєнне утворення, постійне прагнення до територіального розширення.
Російська імперія була творінням українських інтелектуалів — випускників Києво-Могилянської академії (колегіуму), які сформували ідеологічну, освітню, культурну та церковну базу російської державності. Саме український інтелектуал Феофан Прокопович був головним ідеологом Російської імперії: він сформував ідеологічний конструкт про «триєдність російського народу», обґрунтував єдність «Великої, Малої та Білої Русі» та запровадив термін «Росія» замість «Московія», щоб легітимізувати претензії Петра Великого на спадщину Київської Русі.
Петро Великий прекрасно розумів, що неможливо створити імперію і стати європейським монархом на історичній базі васала Монгольської імперії — яким була Московія — на відміну від Київської Русі, що була типовою європейською імперією свого часу, визнаною рівною найвпливовішими монархіями Європи через систему династичних шлюбів.
З погляду видатного українського інтелектуала Михайла Драгоманова, участь українських інтелектуалів та еліти у створенні й розбудові Російської імперії та в європеїзації Московії відповідала інтересам України. По-перше, відбулося розширення українських територій «руками» імперії: завдяки виходу до Чорного моря були зупинені багатовікові набіги іноземців на українські землі, які знекровлювали їх. По-друге, відбувся демографічний вибух — заселення українцями Степової України та перетворення її на суто українські землі. По-третє, поділ Речі Посполитої забезпечив захист від польської асиміляції Правобережної України, що дозволило, як вважав Драгоманов, врятувати тамтешнє українське населення від повної полонізації.
Парадоксально, що Володимир Путін часто використовує ідеологічні конструкти, створені українськими інтелектуалами для європеїзації тоді відсталих північних земель Московії. Він повторює міф про те, що Україну створив Володимир Ленін, хоча насправді не Ленін створив Україну, а українські інтелектуали — Російську імперію.
Нинішні ж ідеологи Кремля — Володимир Мединський, Сергій Караганов та російський фашист Олександр Дугін — є зрадниками Російської імперії, оскільки їхні ідеї послаблюють Росію, роблять її менш конкурентоспроможною та зменшують її геополітичний вплив. Ідеї Лева Гумільова, Миколи Данилевського та Івана Ільїна — одного з улюблених філософів Путіна, який у 1930-х роках публічно підтримував Адольфа Гітлера та ідеологію націонал-соціалізму — призвели до інтелектуальної деградації російського імперського проекту.
Варто пам'ятати, що Іван Ільїн виправдовував фашизм і стверджував, що Гітлер діє в інтересах усієї антикомуністичної Європи; виправдовував нацистську політику щодо євреїв, вбачаючи в ній зменшення більшовицького впливу; пропонував адаптувати німецький досвід для побудови російського фашизму. Дуже символічно, що в Росії, де існує культ перемоги над нацизмом, 2023 року була відкрита вища політична школа імені Івана Ільїна, яку очолює російський фашист Олександр Дугін.
Після протестів представників середнього класу на Болотній площі в 2011–2012 роках проти путінського режиму Володимир Путін усвідомив, що політична концепція «суверенна демократія» Владислава Суркова створює для нього загрози. Навіть обмежена і повністю контрольована Кремлем «суверенна демократія» в умовах суспільства споживання, індивідуалізму та матеріальних цінностей призводить до розширення середнього класу, який починає вимагати політичних прав.
Тому з 2012 року в Росії розпочався процес поступової трансформації путінського режиму: нав'язування суспільству цінностей служіння державі та самопожертви, відмова від індивідуалізму на користь колективізму, відмова від цінностей суспільства споживання, створення умов, за яких переважна більшість росіян економічно залежить від держави, зменшення середнього класу та мілітаризація суспільства.
Після 2022 року Путін спочатку зробив представників російської еліти співучасниками своїх злочинів, а потім — і військових, які здійснювали воєнні злочини на території України, тим самим створюючи з них та їхніх родичів соціальні групи, абсолютно лояльні до нього. Фактично Путін діє як бос мафії, зв'язуючи росіян кров'ю заради збереження власної влади.
В уявленні Путіна Україна — бунтівна провінція, а українці — сепаратисти, яких потрібно покарати, створивши приклад для інших, зокрема й для росіян, того, чим завершується нелояльність до кремлівського фюрера. Щодо Європейського Союзу, Кремль сприймає його як ідеологічного конкурента, з яким не може змагатися в м'якій силі, — конкурента, здатного поширити свої цінності на російське суспільство і тим самим створити загрозу для влади. Саме тому Кремлем обрано курс на ізоляцію від Заходу, розворот до Азії, демонтаж ЄС шляхом гібридної війни та використання фактора європейських ультраправих.
Важливо розуміти, що головну роль у плануванні та підготовці військової агресії проти України відігравала ФСБ: саме аналітики цієї корпорації готували для Путіна звіти про нібито проросійські настрої більшості українців, неготовність України до спротиву, низьку боєздатність ЗСУ, неготовність провідних європейських країн відмовитися від бізнес-інтересів заради України, а також про нездатність ЄС вести власну геополітичну гру без США. Чекісти були переконані, що ЄС є васалом США, нездатним діяти самостійно.
Попри всі провали ФСБ, вплив корпорації чекістів продовжує зростати. Фактично Росія дедалі більше нагадує Іран, яким нині керує силова корпорація — Корпус вартових Ісламської революції. Дуже прикметно, що всі відомі російські ультрапатріоти, які нещадно критикують Міністерство оборони та Генеральний штаб, ніколи не критикують ФСБ — головного винуватця провалу в Україні. Це свідчить про абсолютний контроль корпорації чекістів над усіма процесами в Росії.
Наслідком геноцидної війни Росії проти України стало зменшення її впливу в Європі та на пострадянському просторі, збільшення технологічного відставання від Заходу і перетворення Росії на сировинний придаток Китаю. Символічно, що Путін, народившись у місті, створеному Петром Великим, який відкрив Російській імперії «вікно» до Європи, нині це «вікно» повністю «забетонував».