Закриття Ормузької протоки Іраном втілило кошмарний для світової енергетики сценарій: до кризи протокою щодня проходило близько 70 нафтових і газових танкерів, у травні – лише чотири. Ринок щодня недоотримує близько 15 мільйонів барелів, а сумарні втрати за три місяці сягнули 1,2 мільярда барелів. Утім, катастрофи на кшталт 1970-х не сталося – і це не випадковість, вважає віцеголова S&P Global Деніел Єргін.
Як передає "Хвиля", про це йдеться в колонці Єргіна для The Wall Street Journal.
Конфлікт триває вже четвертий місяць, і нафтовий ринок опинився на роздоріжжі. Ціни досі стримували очікування швидкого врегулювання та розпродаж запасів, але резерви тануть. Якщо протока відкриється незабаром, ціни підуть вниз – хоча вже не до 60 доларів за барель, як на початку року. Якщо ні – виснаження запасів за кілька місяців знову штовхне їх угору і вдарить по світовій економіці.
Швидке відкриття протоки не означає швидкого повернення до норми. За оцінкою S&P Global, на відновлення 80% докризових поставок піде до шести місяців. Спершу Перську затоку мають покинути понад 170 танкерів, які зараз там стоять. Потім судна повертатимуться за нафтою, накопиченою в арабських країнах узбережжя. Пошкоджені ракетами та дронами об'єкти доведеться ремонтувати – це займе тижні, місяці, а подекуди й роки. Власники суден і капітани також мають повірити, що їм більше не загрожують дрони та швидкісні катери.
Водночас, пише Єргін, криза показала, наскільки далеко світ просунувся в енергетичній безпеці за пів століття. Він нагадує аксіому Вінстона Черчилля, який напередодні Першої світової перевів Королівський флот з вугілля на нафту.
"Безпека та певність у нафті – у різноманітності й лише в різноманітності", – казав Черчилль.
Сьогодні різноманітності значно більше, ніж у 1970-х. Сланцева революція перетворила США з найбільшого імпортера нафти на найбільшого у світі виробника нафти й газу та найбільшого експортера скрапленого газу. Західна півкуля загалом видобуває більше нафти, ніж Близький Схід до кризи. Канада – четвертий виробник у світі, Бразилія видобуває вчетверо більше за Венесуелу, а Гаяна, де видобуток стартував лише сім років тому, майже зрівнялася з нею. В аргентинській Вака-Муерта видобуток сланцевої нафти із 2020 року зріс у шість разів.
Працюють і обхідні маршрути. Після "танкерної війни" 1980-х Саудівська Аравія збудувала трубопровід до Червоного моря, який нині перекачує сім мільйонів барелів на день. Абу-Дабі проклав трубу в обхід Ормузької протоки і планує подвоїти її потужність до 2027 року. Франція замість нафти робить ставку на атом, Японія – на скраплений газ, а вітрова та сонячна генерація додають енергосистемам гнучкості.
Спрацювала і система, створена після криз 1970-х: Міжнародне енергетичне агентство нещодавно скоординувало використання стратегічних резервів країн-учасниць, зокрема США.
Найбільше від кризи потерпає Азія, яка сильно залежить від нафти й газу з Перської затоки. Тамтешні уряди вдалися до нормування, наказів працювати з дому та пріоритетного постачання окремим споживачам. США натомість як експортер енергоносіїв навіть заробляють на ситуації.
Єргін застерігає уряди від надмірного втручання в ринки. За його словами, бензинові черги в США у 1970-х створили не самі кризи, а цінові обмеження та бюрократичний розподіл палива.
"Дозволити ринкам балансувати попит і пропозицію, а не намагатися їх обійти – базовий урок енергетичної безпеки. Сподіваймося, його не доведеться вчити заново, якщо протоку не відкриють найближчим часом", – підсумовує Єргін.