Ще кілька років тому багато західних експертів вважали, що росія впевнено контролює ескалацію конфліктів завдяки ядерному арсеналу – як хірург, що використовує точний інструмент для демонстративного, але контрольованого удару. Однак сьогодні ця модель стрімко втрачає життєздатність. Дослідження аналітиків Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень д-ра Сідхарта Каушала та Дар’ї Долзікової доводить: ядерна доктрина росії опинилася на зламі.
Від хірургічної загрози до ризикованої ескалації
Головний висновок аналітиків RUSI: простір для "обмеженого" ядерного застосування – ключового елемента російської теорії перемоги – стрімко звужується. Західні розробки у сфері малопотужних боєголовок, гіперточних звичайних ударів і інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони (IAMD) створюють для Москви ризик втрати її головної переваги – здатності диктувати умови під загрозою дозованого ядерного удару.
Упродовж двох десятиліть російська стратегія спиралася на концепцію, яку умовно можна назвати "ядерним скальпелем": точкове, обмежене застосування тактичних або субстратегічних ядерних зарядів у регіональному конфлікті. Цей інструмент мав працювати як психологічний шок: змусити супротивника зупинитися, але водночас уникнути взаємного знищення.
У російській військовій теорії така модель була не просто доповненням до арсеналу, а центральним елементом стримування: демонстрація готовності піти на крайній крок ще до втрати стратегічних сил.
Одним із ключових постулатів концепції "ядерного скальпеля" було переконання російського керівництва, що Захід не матиме своєчасної та адекватної відповіді на обмежене застосування ядерної зброї. Ця психологічна перевага забезпечувала Москві свободу маневру, змушуючи супротивника рахуватися з ризиком швидкої ескалації. Проте технологічний прогрес НАТО та зміна оперативних сценаріїв руйнують цю впевненість, позбавляючи Кремль відчуття гарантованого впливу на перебіг конфлікту.
Однак останні технологічні та політичні зрушення підривають цю логіку. США, розгортаючи малопотужні боєзаряди на підводних ракетоносцях (SLBM), крилаті ракети морського базування (SLCM) та можливості швидкого неядерного ураження на театрі воєнних дій (CPS), створили реальну загрозу російським силам ще до того, як Кремль встигне застосувати свій "скальпель".
Розвиток концепції швидкого глобального удару (Prompt Global Strike) у США зменшує час, необхідний для завдання високоточного удару по критичних цілях на території противника. Це підриває впевненість Москви у здатності безкарно здійснити обмежену ядерну акцію та вийти з конфлікту на вигідних умовах.
Ці системи, у поєднанні з перспективною інтегрованою протиповітряною та протиракетною обороною (IAMD) у Європі, зменшують шанс росії використати ядерну зброю у "контрольованому" режимі. Інакше кажучи, зникає "сіра зона", у якій Кремль міг би розраховувати на безпечний, точковий ядерний шантаж.
Розвиток IAMD охоплює не лише засоби перехоплення, а й глобальну мережу сенсорів, супутникового моніторингу та об’єднаних командних центрів. Це створює багаторівневу систему, здатну виявити, відстежити й нейтралізувати загрозу на ранніх етапах, істотно знижуючи шанси росії на прихований або раптовий ядерний удар.
Ситуацію для Москви ускладнив і український фронт: низька ефективність частини російських ракет середньої дальності, вразливість пускових платформ, швидка адаптація української ППО.
Варто звернути увагу на показові навчання російських стратегічних та тактичних сил, зокрема "Грім" та серію регіональних тренувань із відпрацюванням сценаріїв швидкого з’єднання носіїв з боєзарядами. Такі маневри мали продемонструвати готовність до обмеженого ядерного удару та перевірити ефективність процедур у скорочених часових рамках. Однак їхня демонстративність дедалі більше контрастує з реальними технічними обмеженнями, виявленими війною в Україні.
Ці фактори роблять будь-яке ядерне залякування на регіональному рівні менш переконливим і значно ризикованішим. Кремль більше не може бути впевнений, що обмежений удар не призведе до швидкої, асиметричної та руйнівної відповіді.
Війна в Україні продемонструвала: навіть тактичні ядерні удари у зоні активних бойових дій не гарантують стратегічного успіху. Переваги можуть бути короткочасними, а міжнародна реакція – руйнівною для політичних і військових позицій Москви.
Розвиток європейських систем ПРО, таких як німецький Arrow-3, у поєднанні з новими засобами ураження здатен обмежити російську свободу дій у регіональному конфлікті. А нарощування можливостей НАТО щодо далекобійних ударів та морських платформ підриває саму ідею "локального" ядерного застосування.
Більше того, російське командування тепер має рахуватися з тим, що будь-який ядерний сценарій вимагатиме масштабного використання сил, утримання стратегічних ядерних сил у повній готовності та постійного ризику переходу ескалації на глобальний рівень.
Наслідки для стратегії НАТО
Перехід росії до так званої "ядерної стратегії виживання" суттєво змінює контекст будь-якого можливого військового протистояння. Якщо у попередні десятиліття ядерна зброя в російській доктрині була елементом контрольованої ескалації та сигналу, то тепер вона розглядається як крайній інструмент для збереження держави у разі суб’єктивно визначеної "екзистенційної загрози". Це означає, що поріг її застосування не є чітко визначеним, а рішення може ухвалюватися вузьким колом осіб у кремлі, виходячи з їхньої оцінки ситуації.
Для НАТО наслідки цього зсуву очевидні. По-перше, зростає швидкість розвитку кризових ситуацій. Якщо раніше між інцидентом і можливим ядерним сценарієм існував простір для тривалої дипломатії, то тепер час на реагування може скоротитися до мінімуму. В умовах нового стратегічного середовища НАТО доведеться зміцнювати не лише військову, але й політичну стійкість. Це включає розробку чітких механізмів комунікації з Москвою, щоб зменшити ризик хибної інтерпретації дій Альянсу як підготовки до превентивного удару. Будь-яка операція, яка у Брюсселі вважатиметься тактичною або оборонною, у Москві може бути інтерпретована як загроза існуванню держави.
По-друге, зростає значення політичних сигналів та демонстрацій сили. Розгортання нових підрозділів, масштабні навчання біля кордонів росії чи навіть випробування нових систем озброєння можуть розглядатися не як звичні елементи стримування, а як передвісники стратегічного удару.
По-третє, Альянс має переглядати власні плани стримування, інтегруючи до них не лише сценарії масштабної війни, але й тактичні варіанти розвитку подій. Це вимагає впровадження сучасних систем протиракетної оборони, високоточної розвідки та механізмів швидкої координації між союзниками.
Україна на лінії вогню ядерної невизначеності
Для України ядерна трансформація росії має особливо небезпечний вимір. На відміну від країн НАТО, які можуть спиратися на колективний ядерний щит і розгалужену систему ПРО, Київ перебуває безпосередньо в епіцентрі конфлікту, де поріг ескалації може бути заниженим до мінімуму.
Досвід останніх років довів, що кремль розглядає ядерний фактор не лише як зброю, а й як інформаційний інструмент. Постійні погрози, демонстрація носіїв та навчання із застосування тактичних боєприпасів створюють фон, покликаний впливати на політичні рішення союзників України. Це – психологічна війна, де навіть віддалена можливість удару використовується, щоб розхитати впевненість у стійкості української оборони.
У випадку України ключовим фактором ризику є географічна близькість до основних баз розміщення російських тактичних ядерних сил. Час підльоту ракет або перекидання літаків-носіїв вимірюється хвилинами, що суттєво обмежує можливості для превентивних або захисних заходів.
Водночас технічні уроки війни вказують на вразливість російських носіїв і обмеженість їхнього тактичного арсеналу. Проте ці слабкі сторони компенсуються близькістю до театру бойових дій: навіть мінімальні ресурси можуть швидко бути задіяні, що підвищує ризик неконтрольованого використання зброї у разі непередбаченої ескалації.
Для України це означає кілька критичних завдань: інтеграція у європейські системи ППО/ПРО, розбудова власних можливостей перехоплення, а також інформаційна стійкість суспільства. Адже у світі, де стратегічні рішення можуть ухвалюватися за години, а їхні наслідки – бути незворотними, здатність витримати тиск і не піддатися на шантаж стає такою ж важливою, як і сила зброї.
Сигнали з Кремля: як вгадати момент зміни
російська ядерна стратегія не є статичною. Вона здатна змінюватися швидко, а інколи непомітно для сторонніх. Проте існують конкретні індикатори, які можуть свідчити про те, що кремль готується змінити свій підхід до ядерного стримування та застосування.
Серед таких сигналів – реорганізація централізованої системи зберігання боєзарядів, яку нині контролює 12-те головне управління міноборони росії. Якщо замість жорсткої централізації почнеться підготовка до швидшого з’єднання носіїв із боєприпасами, це може означати перехід до більш гнучкої та агресивної моделі використання.
Ще одна тривожна ознака – підготовка підводних човнів до постійного носіння ядерних боєзарядів навіть у мирний час, а також розгортання ракет, які можна швидко замінити на ядерні варіанти. Такі кроки свідчитимуть про прагнення підвищити готовність до ядерної ескалації та скоротити час від наказу до удару.
Серед потенційних сценаріїв ескалації слід окремо виокремити можливість переходу росії до практики попереднього розміщення ядерних боєзарядів на носіях навіть у мирний час. Такий крок значно скоротить час від ухвалення рішення до удару, ускладнить роботу розвідки та зменшить простір для дипломатичного реагування, підвищуючи ризик раптової та неконтрольованої ескалації.
Варто звернути увагу і на зміни у російській військовій риториці: посилення акценту на "превентивному праві" завдати ядерного удару, якщо Москва вважатиме, що напад на неї неминучий. Це може бути використано для легітимізації більш раннього застосування ядерної зброї у конфлікті, зокрема й проти України.
Уважне спостереження за цими технічними й організаційними змінами – ключ до розуміння того, коли росія може перейти від політики залякування до політики безпосередньої готовності. Для НАТО і України це означає потребу в безперервній розвідці, моніторингу та політичній координації, аби жоден з таких сигналів не був проігнорований.
Сценарії майбутнього та стратегічні дилеми
Майбутнє російської ядерної стратегії – це не прямолінійний рух, а розгалужена мережа сценаріїв, кожен з яких несе власні загрози та виклики. Нинішня "точка зламу" може відкрити два протилежні вектори розвитку.
Перший сценарій – подальше звуження простору для "обмеженого" ядерного застосування через розбудову ефективних європейських систем ПРО, розвиток засобів далекобійного ураження та збільшення кількості боєзарядів у морському компоненті НАТО. У такому випадку кремль опиниться перед вибором: або прийняти нову реальність, або робити ставку на більш масштабні та ризиковані ядерні сценарії, що підвищує ймовірність глобальної катастрофи.
На тлі російської трансформації свою роль у ядерному балансі активніше відіграватимуть інші гравці – насамперед Китай, який розбудовує власний стратегічний арсенал і потенційно впливає на розрахунки Кремля, та регіональні ядерні держави, чиї дії можуть ускладнити для Заходу формування єдиного підходу до стримування.
Другий сценарій – технологічна та організаційна відповідь Москви. Якщо росія зможе масово розгорнути нові системи, як-от "Орєшнік" чи С-500, або створити ефективний захист від ракет, запущених на зниженій траєкторії, баланс може частково зміститися на її користь. У такому випадку простір для "точкових" ядерних погроз знову зросте.
В обох випадках ключовим ризиком для Заходу буде непередбачуваність російської поведінки. Навіть у разі технологічної відсталості Москва може намагатися компенсувати її підвищеною готовністю до раннього застосування ядерної зброї або демонстративними діями, щоб зламати волю супротивника.
Головна стратегічна дилема для НАТО і партнерів України полягає в тому, як використовувати власні технологічні переваги. З одного боку, розвиток ПРО і ударних засобів зменшує ядерну свободу дій росії. З іншого – чим тісніше стискається цей простір, тим більшим стає ризик, що у Кремлі зроблять ставку на "великий хід" замість обмеженої демонстрації сили. Це гра на межі, де кожен хибний розрахунок може стати останнім.
На межі фатальної помилки
Сьогоднішня ядерна стратегія росії – це гра з вогнем у темряві. Якщо під час холодної війни існували чіткі правила гри і зрозумілі канали комунікації, то нині межі стерті. Поріг застосування визначає вузьке коло людей у кремлі, а саме поняття "екзистенційної загрози" стало розмитим і суб’єктивним.
Це означає, що будь-яка локальна криза в Європі, навіть інцидент, який НАТО розцінить як тактичний, може сприйматися Москвою як сигнал до ядерної відповіді. У таких умовах швидкість ескалації зростає в рази, а час на дипломатію скорочується до мінімуму.
В умовах відсутності надійних комунікаційних каналів між Москвою та Заходом навіть випадкові інциденти – технічні збої, помилкові тривоги, провокації третіх сторін – можуть призвести до неконтрольованої ескалації.
Історія знає чимало прикладів, коли світ опинявся на межі ядерної війни через помилку чи неправильну інтерпретацію сигналів. Але нинішній баланс ще крихкіший. Один невдалий маневр, одна фраза, сказана в неправильний момент, і людство ризикує стати свідком "швидкого і фатального прорахунку", після якого вже не буде шансу на виправлення.
Джерело: RUSI