Том Купер знервувався ситуацією довкола Мирнограда та Покровська і вирішив вставити свої чотири ґрейцари до її оцінки. Він нещадно критикує політичне і військове керівництво України за те, що вони знову не зуміли вчасно вивести з котла українські сили.
Маю враження, що є (як мінімум) "чимала купа" людей, які залюбки накинуться на мене, а то і просто воліли б мене прибрати лише за заголовок цього матеріалу. Принаймні, доки він пов’язаний зі "Збройними силами України". Втім, це "набір" "влучних висловів" або "резюме", що спадають мені на думку. Тож… соррі… е-е… ні, я не вибачаюся: факт у тому, що всім вам доведеться жити з цими словами. Доведеться не лише прийняти їх, а й користуватися. Часто. А з огляду на те, як справи йдуть, і продовжуються, у Києві: все частіше.
Це не мої слова. Тому не "звинувачуйте посланця"…
Суть в тому, що коли "навіть" українські ЗМІ починають пояснювати, як "вікно зачиняється", і що підрозділи ЗСУ, які обороняють Мирноград, ось-ось опиняться в пастці, то слід визнати: словесне лайно не просто "врізалося у вентилятор", воно розлітається по всьому приміщенню.
У такі моменти варто тримати в голові бодай таке:
a) виходячи з досвіду боїв за Маріуполь, Волноваху, Попасну, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Бахмут, Авдіївку, Вугледар, Курахове… зітхання… цей список можна продовжувати і продовжувати і, по суті, починається ще з Іловайська у серпні 2014-го… ЗСУ зазвичай зазнають найважчих утрат саме під час "виведення", "евакуації", "відступу" та/або "відходу" з таких котлів,
б) зазвичай тому, що підрозділам оточених, загнаних у пастку частин спершу доводиться самотужки усвідомити, що їх не лише відрізали, а й буквально кинули їхні вищі командири, яким у всіх згаданих випадках був Головком Сирський, який, на жаль, не зміг вчасно спланувати, організувати, а потім віддати наказ про (організоване) відведення – і…
в) потім ці підрозділи починають самостійно прориватися, зазвичай невеликими, неорганізованими групами, не маючи іншого вибору як бігти відкритими полями крізь коридор російських мін (які сьогодні часто розставляють БпЛА), під артилерійським і кулеметним вогнем. І зрештою,
г) коли українські ЗМІ повідомляють про це 5 листопада 2025 року рано вранці, це означає, що насправді це відбувалося вже 48-60 годин до того, якщо не раніше.
Інакше кажучи:
- поки офіційний Київ продовжує хвалитися ударами БпЛА по росії, "переломом у ході боїв" та "заходами, вжитими для блокування ворога";
- "вірні" інтернет-невігласи тим часом критикують майже всіх, хто пояснює, що насправді відбувається на полі бою, і, безумовно, кожного, хто критикує адміністрацію Зеленського/Єрмака та їхніх військових невігласів Сирського/Буданова;
- підрозділи 25-ї механізованої бригади та 37-ї бригади морської піхоти виходять з котла на південь і схід від Покровська та на схід від Мирнограда;
- залишається сподіватися, що місцеві командири знайшли способи координувати свої дії з 92-ю та 155-ю бригадами, щоб ті могли хоча б частково прикрити тих, хто вижив і рухається в північно-західному напрямку. Бо Головком Сирський цього робити не буде.
Щоб вам було легше зорієнтуватися в тому, про що я говорю, дозвольте (зло)вжити карту Дональда Гілла минулого понеділка.
…тому що ця карта чітко показує серйозність кризи.
Перевіряючи її, будь ласка, зверніть увагу: ця карта була складена минулої неділі, 2 листопада. І вона "вже" на 24-48 годин "відставала від подій". "І все ж": 25-та механізована бригада була фактично відрізана російськими диверсійними групами в тилу приблизно в той час.
Тиждень тому.
Все це тому, що: можна бути на 1000% впевненим, що Головком не потурбувався вжити заходів вчасно і віддати наказ на відведення, тоді як суперкрутий бос НКВС… е-е-е… пробачте, ГУР, не виконав свою роботу (яка полягає в "збиранні розвідданих і наданні своєчасної інформації"), а був зайнятий набиранням PR-балів у соцмережах, організувавши масове самогубство близько 20 своїх бійців спецпідрозділу під час "вертолітного штурму Покровська" минулого вікенду… (слід додати, що в цьому випадку в Тома Купера викривлене уявлення про завдання ГУР, адже військова розвідка підрозділів не підпорядковується ГУРу – iPress).
(…для всіх, кого дратує моя нинішня особлива гіркота: уявіть, що ви організували смерть 20 людей: синів, чоловіків, батьків з метою залучення ще більшої кількості "лайків" і "фоловерів"…).
Як завжди, прямо і відверто: я б узагалі не став це коментувати. Не тому, що мені байдуже, а тому, що це логічний наслідок усіх провалів керівництва України. Я про це докладно писав ще торік; це те, на що я, очевидно, не можу вплинути, і тому перестав звертати на це увагу. А ще тому, що маю важливіші справи: я хоч і "історик", але завжди орієнтований на майбутнє, тож в цій ситуації для мене набагато важливіше дбати про результат – через координацію зборів коштів та подальше придбання необхідного.
Але один читач так люб'язно надихнув і мотивував мене, задавши такі питання:
Чи не могли б ви написати коротку статтю (коли буде час), щоб пояснити, чому, заради всього святого, Генштаб України знову і знову робить і повторює ті самі помилки? … Чому, чому вони наполегливо тримаються за попіл, уламки і пил, заради чого? … Невже Генштаб справді настільки безпорадний, що все, що він вміє, це повторювати ті самі помилки знову і знову, як заїла платівка, доки Україна не перестане існувати… (?)
О, мій дорогий… це консервна банка з черв’яками розміром з контейнеровоз на 60 000 тонн, повний проблем. Тому полегшу собі завдання і вкажу вам на конкретні попередні статті:
Країна мрій. Тут основний набір відповідей (навіть рекомендацій, що робити): військова некомпетентність, а точніше, військова неграмотність, президента, його священного президентського радника, шефа розвідки і, особливо, його Головкома; ілюзії; викривлена реальність; відмова вчитися на помилках; переконання, що лише вони мають рацію і знають, як виконувати свою роботу… і багато поведінки, спричиненої соцмережами.
Авансцена. А ось наступна добірка відповідей: президент стверджує, що припинить видавати накази "ані кроку назад", але продовжує це робити – тобто бреше; Головком, одержимий ідеєю, що відступ із бійні в Іловайську був його найбільшим професійним досягненням; обоє вперто відмовляються вчитися бодай чомусь на власних провалах і численних помилках тощо, тощо, тощо.
Сага про Україну та F-16. Як старі радянські статути і командування заважають руху України до НАТО
Тут знайдете відповідь на питання, чому і як провалюється вся політична і військова еліта України – провалюється перед Україною, всіма українцями, а особливо перед Збройними силами України. Перефразовуючи Гамлета, тобто Вільяма Шекспіра: це сама сутність усього "гнилого в державі Україна".
А якщо потрібна конкретика про провали Головкома Сирського, рекомендую цю статтю:
Загалом, вибачте, але у мене склалося враження, що я "виписався до смерті" на цю тему (і не лише я: Дон також). Ми "поховали це питання" вже кілька разі, "ще торік і раніше". Більше нічого нового не спадає на думку. Окрім таких висновків.
Провали Зєлі/Єрмака призводять до провалу у звільненні військових неуків, які керують ЗСУ та НКВС (тобто ГУР); до провалу у мобілізації всієї країни та її населення; до провалу в реформуванні війська; до провалу в перепідготовці війська; до провалу в підвищенні його боєздатності. Ба більше: вони активно розповсюджують корупцію замість боротися з нею, що веде до провалу в належному забезпеченні ЗСУ, у підвищенні їхньої ефективності та у поліпшенні захисту решти країни і населення.
Сирський/Буданов – це найгірше, що могло трапитися з ЗСУ та НКВС (перепрошую: ГУР), а отже, і з Україною. Вони цілковито не здатні до самооцінки та навчання на власних помилках (для початку; для них навчання на чужих помилках – це щось на кшталт "Нагальної Необхідної Дії №2"). У деяких інших країнах обох не лише звільнили б, а і (серйозно) розслідували б на предмет державної зради та масових вбивств, разом з низкою інших "героїчних" генералів, полковників тощо, і давно вже (для останніх, якщо не за їхні власні провали, то за те, що вони відмовилися піти у відставку та мовчазну толерантність до провалів Сирського і Буданова).
Наскільки можу судити, Україна, і ЗСУ, вже перетнули "критичну межу", на якій ще можна було щось зробити. І перетнули її десь рік тому. "Останнім рубежем оборони" у цьому сенсі було призначення торік генерала Драпатого командувачем Сухопутних військ: як відомо, він тим часом зневірився і пішов у відставку.
Відповідно, мушу оновити свою оцінку ситуації: з "якщо Україна цього не зробить, вона програє цю війну" до "не зробивши цього вчасно, Україна тепер напевно програє " (де "Україна" = адміністрація Зеленського/Єрмака та комбінація Сирського/Буданова).
Знаю: це надзвичайно неприємна думка, не кажучи вже про "неприємне усвідомлення". Також чудово розумію "мільйони причин", чому багато хто сприймає ситуацію геть інакше. Але факт також у тому: якщо я почну самоцензурувати власні оцінки та висновки, бо вони неприємні, то закінчу, як чимало інших, і почну публікувати (платну чи безкоштовну) рекламу.
Коментар iPress: Дещо інший погляд на ситуацію навколо Покровська і Мирнограда у одній з українських військових кореспонденток, хоча і вона не заперечує важкої ситуації.
Джерело
