Президент Інституту Strategeo та один із радників з питань зовнішньої політики президента Чехії Петра Павела, колишній дисидент Ян Махачек пояснює читачам Центру аналізу європейської політики, що саме дозволило Бабішу перемогти на виборах у Чехії. Він переконаний, що, попри поразку проукраїнського уряду, Чехія не стане неліберальною державою угорського типу.
Чеські вибори не стали тріумфом проєвропейських і проукраїнських партій. Але вони також не обернулися катастрофою: підтримка крайніх сил виявилася меншою, ніж очікувалося.
Чехи обрали більш прагматичний і, ймовірно, більш егоїстичний курс. Голосування 3-4 жовтня послабило або й вибило з перегонів найрадикальніші елементи як лівих, так і правих, хоча щонайменше одна ультраправа партія, вірогідно, увійде до нового уряду.
Правляча коаліція, що рішуче підтримувала Україну, зазнала нищівної поразки: головна опозиційна партія ANO мільярдера Андрія Бабіша здобула 34,5% – суттєве зростання порівняно з результатом 2021 року. Партії коаліції були покарані за слабкі економічні показники, зокрема жорсткий тиск вартості життя, а також за зневажливе ставлення до сільського електорату, який вийшов на вибори в рекордному числі, попри, або й завдяки, агресивній кампанії опонентів.
Здавалося б, європейські політики мали зробити висновки з помилки Гілларі Клінтон, яка у 2016 році назвала виборців Трампа "жалюгідними". Схоже, ні. Прихильники уряду прем'єра Петра Фіали охоче таврували виборців опозиції як "убогих" і "пожирачів свинини".
Явка виборців зросла до найвищого рівня з часів перших післяреволюційних виборів 1990 року. Проте приріст став не наслідком мобілізації молодих прозахідних виборців, а, вочевидь, зумовлений літніми мешканцями малих міст, регіонів і сільської місцевості. Схоже, ці виборці почули образи та меседжі Бабіша, але не радикальні попередження коаліції у фінальні дні кампанії про те, що країну може захопити Схід.
Що далі?
ANO стала очевидним переможцем, отримавши 80 із 200 місць у нижній палаті. Вона прагне сформувати уряд із "Автомобілістами" (13 місць) – партією, що різко виступає проти зеленого курсу і політики боротьби зі зміною клімату, але не проти Європейського Союзу чи НАТО. Проте їй також знадобиться підтримка SPD (15 місць) – партії, яка виступає проти ЄС і НАТО та має сильну антиукраїнську риторику.
Є й парадокси. Уряд Фіали, що йде у відставку, зумів створити у суспільстві враження, що він більше дбав про українців, ніж про чехів (країна з 10 мільйонами жителів прийняла близько 400 тисяч біженців), проте проукраїнські меседжі майже не підкріплювалися фінансовою допомогою.
За обсягами фінансової підтримки України Чехія посідає 22-ге місце – далеко позаду сусідньої Словаччини і серед найнижчих показників у Європі. Це вражаючий зразок політичного "мистецтва": отримати докори за те, що робиш для українців більше, ніж для власних громадян, фактично роблячи вкрай мало.
Безперечно, чехи надавали моральну підтримку Україні, суттєво допомагали озброєнням і організували ініціативу з постачання боєприпасів, яка базувалася на ентузіазмі чеських дипломатів, але фінансувалася такими країнами, як Данія та Нідерланди.
У перші години після оголошення результатів серед чеських мейнстримних коментаторів, які точно не симпатизують Бабішу, відчувалося полегшення: могло бути гірше. Наприклад, радикальна ліво-комуністична, посткомуністична й проросійська коаліція "Досить!" ("Stačilo!") не пройшла до парламенту. Опитування прогнозували цьому об'єднанню 7% підтримки, але зрештою воно отримало 4,6% і залишилося нижче 5-відсоткового бар'єра. Ультраправа SPD очікувала 12%, а взяла менш ніж 8%. ANO відтягнула електорат у обох.
Правлячі партії допустили кілька серйозних прорахунків. По-перше, "Пірати" – мейнстримні прогресисти західного штибу, зорієнтовані на молодь, здобули близько 9%. Підтримка молодих виборців розподілилася рівномірно, й ілюзія, що молодь має переважати, бо це майбутнє країни, виявилася хибною. Завжди приходитиме нова хвиля, і нове покоління літніх людей із соціально консервативними поглядами, які постійно нарікають.
По-друге, уряд, схоже, не збагнув, що вибори – це передусім про економіку. Рівень життя й реальні зарплати повернулися на показники 2019 року, тоді як сусіди на кшталт Польщі зберігають динамічне зростання. Замість того, щоб це визнати, виборцям казали, що все добре й нарікати не слід. Найважливішим питанням, мовляв, є збереження належності до Заходу.
Чимало західних ЗМІ зараз скажуть, що країна йде шляхом Словаччини та Угорщини, але цього не станеться. Чеська система має верхню палату – Сенат із виборчою моделлю, що гарантує домінування традиційних та центристських партій.
Крім того, президент Петр Павел, який має сильний суспільний мандат, є виразно прозахідним. Також існує дієвий Конституційний суд. Спроби, скажімо, посилити контроль над суспільним мовленням, будуть відхилені.
Бабіш послідовно вів кампанію щодня протягом чотирьох років, їздив містами й селами й зумів мобілізувати виборців, які підтримали його на президентських виборах. Хоча у 2023-му він програв Павелу, тих 40% підтримки вистачило конвертувати у перемогу на парламентських виборах. Він довів опонентам, що наполеглива робота має значення.
А що з політикою щодо України? ANO прагне згорнути чеську ініціативу з боєприпасів, утім вона й так добігала кінця: радянські калібри, на яких трималася програма, різко вичерпуються, як і фінансові ресурси. Тягар підтримки України ще більше ляже на такі країни, як Німеччина, Данія та Нідерланди.
Соціальна допомога українським біженцям у Чехії завжди була дуже обмеженою і спрямованою на стимулювання працевлаштування. Чеська економіка залежить від них як від будівельників і фабричних робітників, медсестер і касирів у супермаркетах, і ніхто їх додому не висилатиме.
Скасовувати передоплачене замовлення на винищувачі F-35 також не будуть за Бабіша, якщо він не хоче дратувати Дональда Трампа; те саме стосується й зупинки поступового підвищення оборонних видатків до 5% ВВП. Можливо, Бабіш не у захваті від обох кроків, але, найімовірніше, діятиме прагматично.
Джерело: CEPA