Сьогодні у Львові сталась подія, про яку не скажуть у всеукраїнських новинах. Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення в інтересах родини Стадників – скасувати п.17 положення про Пантеон героїв Тернополя. І це плювок у майже 240 родин воїнів Сил оборони України, які поховані на почесній дільниці Микулинецького цвинтаря.
А тепер простими словами.
У місті влада та родини загиблих ініціювали створення величного меморіалу, де знайшли вічний спочинок герої російсько-української війни. Був там днів десять тому. Це справді гарно зроблено. Козацькі хрести зі світлого природнього каменю, вічнозелений ялівець, прапори національні та підрозділів, рівна повага до всіх – від солдата до полковника. Дуже делікатно і сильно все зроблено. Всі навіки в одному строю.
Але.
Є три могили без хрестів. Одна з них – Віталія Стадника, матроса ВМС, до війни – прокурора. Його батьки (судді у минулому) спочатку погодились «бути як всі» , але потім вирішили, що вони трішечки не як всі. І що їм вдасться встановити не пам'ятник встановленого зразка, а великий з двометровою бронзовою фігурою. «Бо можуть собі дозволити». Це майже дослівна цитата. Яку повторюють з болем мами і близькі інших вояків.
Була спроба силою продавити встановлення з… тітушками. Активівсти, рідні загиблих і навіть вояки, які перебували у відпустці, мали чергувати на цвинтарі, щоб не дати цій родині порушити спільні домовленості і єдиний стрій хрестів.
Тоді панство Стадників, юристи – нагадаю, пішли в суди.
Одночасно відбувається п'ять(!) судів. Родини полеглих витрачають гроші і час на те, щоб відвоювати право своїх близьких на гідність. Щоб хоча б на кладовищі ніхто не мав ексклюзивної вищості над іншими.
І от тепер рішення суду.
У цьому, нині скасованому 17-му пункті міського положення написано дослівно таке – «Самостійне встановлення будь-яких інших намогильних споруд на території Пантеону героїв Тернополя заборонено». І от колишнім суддям дуже важливо, щоб цієї норми не було. Бо вони не ніщеброди якісь, а солідні забезпечені люди і поставлять своєму синові фігуру в повний зріст. Ще й з автоматом. Зрештою – мають право. Буквально у п'яти метрах від пантеону є вільна ділянка землі. Там можна встановити і цю фігуру, і щось інше. Ні, вони не хочуть. Вони хочуть поламати спільне рішення, яке ухвалене в інтересах всіх загиблих.
Історія не закінчена. Але вона показова. І знову – державі Україна це байдуже. Вона не зацікавлена захистити поле почесних поховань. Вона з висоти спостерігає за битвою між згорьованими батьками.
Очевидно ж – якщо одні зможуть поставити пам'ятник не такий як у інших, то тоді кожен буде робити, що хоче. І тоді одним буде скромний хрест, іншим – «по багатому» . Бо можуть.
