Париж був оточений військами союзників ще 22-23 серпня 1944 року. 24 серпня Друга французська мотопіхотна дивізія увійшла в Париж, перетнула мости через Сєну та зайняла центр міста. Американські військові частини зайняли південь та схід міста.
Воєнний парад був проведений лише 26 серпня. Кажуть що два дня пішло на підготовку, бо столиця світового етикету та протоколу не могла собі дозволити робити військовий парад з приводу свого звільнення напоспіх. Це ж Париж, а не якийсь там Нью-Йорк.
Тож французські війська пройшли під Триумфальною аркою 26, а не 24 серпня.
Американські війська, як основний «винуватець» звільнення, могли пройти парадним маршем через визволену ними столицю тоді ж. Але йдучи на зустріч патріотизму своїх союзників (і, наче, без жодних натяків з їх боку) вони пройшли маршем лише через три дні, 29 серпня.
Наче американські війська не мали відношення до визволення столиці своїх союзників. На кількість французських глядачів та на їх настрій це ніяк не вплинуло. Для свідків тих подій ці дні взагалі злилися в одне суцільне свято Перемоги. Але жест поваги з боку американців був оцінений.
До речі, під час французського параду німецький снайпер, який залишився в місті, намагався вбити генерала де Голля з даху місцевого готелю (ким би він не був, але почуття військового обов'язку у нього не відняти). Але він промахнувся і був знищений.
Кажуть, що генерал де Голль не зупинився попри постріл та кулю, яка пролетіла недалеко від нього, і продовжив приймати парад своїх військ. Цей випадок потім увійшов в роман англійського письменника і колишнього агента Мі-6 Фредеріка Форсайта «День шакала» про замах французських військових на Шарля де Голля. Правда в цьому романі причиною слугувало не звільнення Парижа, а вивід де Голлем французських військ з Алжиру, а кілером був не німецький сенайпер, а найманий французськими військовими професійний кілер. Потім цей фільм екранізували у Франції в 1973 році, а згодом і в Голлівуді під назвою «Шакал». В головних ролях знялися Брюс Уілліс та Річард Гір.
