Українське суспільство фактично втратило той масовий, щирий добровольчий порив, який спостерігався у перші тижні та місяці повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Причиною цього стала не лише загальна втома від тривалих і виснажливих бойових дій, але й зміна ставлення самої державної машини до своїх захисників. Замість кілометрових черг мотивованих чоловіків біля військкоматів, сьогодні країна спостерігає жорстку примусову мобілізацію, силові облави на вулицях та глибоку кризу довіри громадян до військово-політичного керівництва.
Про це повідомив політолог Юрій Романенко у своєму моноефірі.
Експерт пропонує українцям та владі згадати унікальний феномен перших днів великої війни, коли рівень самоорганізації та мотивації населення вразив увесь світ.
"Коли Росія напала широкомасштабно на Україну, ми всі пам'ятаємо, що відбувалося у військкоматах, як бігли люди, як військкомати розвертали людей назад", – емоційно згадує аналітик події дворічної давнини.
За його словами, тоді державі взагалі не потрібен був репресивний апарат чи силові структури для масового поповнення армії.
"І нікого не потрібно було гнати, ні за ким не потрібно було ганятися, тому що черги стояли там великі і навіть дуже великі", – наголошує експерт.
Звертаючись до керівництва країни, аналітик ставить ключові риторичні запитання, які сьогодні відкрито хвилюють багатьох українців: "Що, я задаюся питанням, що лежало в основі цього феномена? Що змінилося за ці роки, що сьогодні людей заганяють в армію ось такими ось методами?"
Політолог переконаний, що поточна криза має об'єктивні історичні передумови і розвивається за класичним сценарієм. Він проводить чіткі паралелі з подіями минулого століття, коли початковий загальнонаціональний запал швидко розбивався об суворі реалії окопної війни.
"Так, звичайно, об'єктивно там можна говорити про те, що в будь-якій війні існує ось цей ось сплеск патріотизму на початковому етапі. Згадуємо Першу світову війну", – пояснює Романенко.
Експерт нагадує, що зміна суспільних настроїв від безмежної ейфорії до тотального розчарування не є чимось унікальним суто для України. На початку Першої світової війни схожа картина панувала по всій Європі.
"У всіх абсолютно столицях, що брали участь у цій бійні, що в Сербії, що в Росії, що в Німеччині, що в Австро-Угорщині, що у Франції, що в Британії, скрізь чепчики летіли вгору. Всі хотіли перемоги над ворогом і вважали, що ця перемога протягом там кількох місяців буде неминучою", – розповідає аналітик про наївні очікування тогочасних суспільств.
Проте згодом, коли війна перейшла у затяжну фазу, перетворилася на м'ясорубку і почала вимагати надмірних та безглуздих людських жертв, уряди всіх країн-учасниць зіткнулися з жорсткою реальністю та глобальними збоями в процесах поповнення своїх армій.
"І, власне кажучи, потім це зіткнулося з жорсткою реальністю, жорсткими розчаруваннями. І на прикінцевих етапах війни, ну, мобілізація починала давати збій практично скрізь, а кількість СЗЧшників (тих, хто самовільно залишав частину – ред.) і у Франції, і особливо в Росії, і в інших країнах, вона ставала дедалі більшою і більшою", – підсумував Юрій Романенко, натякаючи на прямі паралелі із сьогоденням.
Сьогодні Україна проходить схожий етап складного історичного циклу. Якщо держава не зробить висновків із фатальних помилок минулого та ігноруватиме моральний стан свого суспільства, роблячи ставку виключно на силовий примус, вона ризикує зіткнутися з масштабним внутрішнім колапсом.