Уявіть собі картину: поверхня Місяця. Неживий, сірий світ, вкритий пилом та уламками порід. Саме таким на нього чекали побачити астронавти місії «Аполлон». Але реальність піднесла сюрприз, який досі, більш ніж через півстоліття, змушує вчених із захопленням переглядати історію нашого супутника. Серед монохромного пейзажу вони виявили розсипи крихітних, яскраво-жовтогарячих кульок, що сяють у світлі Сонця.
Це були не дорогоцінні камені, а краплі застиглого вулканічного скла. Знахідка, яка спочатку здавалася просто гарною дивовижкою, виявилася одним із найінформативніших послань із глибин стародавнього Місяця. І лише сьогодні, з появою нових технологій, ми починаємо по-справжньому розшифровувати це послання.
То що ж це за скарб, що засіяв місячний реголіт? Ці кульки розміром менше міліметра — справжні вулканічні «сльози». Вони народилися від 3,3 до 3,6 мільярда років тому, в епоху бурхливої молодості Місяця, коли її надра ще були розпечені. Потужні виверження, подібні до вогняних фонтанів на Гаваях, викидали фонтани розплавленої породи високо над поверхнею.
На землі краплі лави падають назад і зливаються в потоки. Але на Місяці все інакше. У крижаному вакуумі кожна крихітна крапля застигала практично миттєво, не встигнувши навіть кристалізуватися. Вона перетворювалася на ідеальну скляну кульку, зберігши в собі точний хімічний склад тієї мантії, з якої народилася. По суті, кожна намистина — це крихітна герметично запечатана капсула часу. «Це одні з найдивовижніших позаземних зразків, які ми маємо», — каже Райан Огліор із Вашингтонського університету. І він правий. Ці «капсули» донесли до нас незайманий склад місячних надр, якими вони були мільярди років тому.
Хоча астронавти привезли ці зразки ще у 70-х, протягом півстоліття вони зберігали свої головні секрети. Технологій того часу було недостатньо, щоб прочитати складну історію, що записана на їх поверхні. Але все змінилося. Сучасні дослідники, включаючи команду з Браунівського і Вашингтонського університетів, озброїлися методами, які здалися б науковою фантастикою за часів програми «Аполлон». використовуючи іонний пучок, акуратно відщипує мікроскопічні частинки з поверхні намистини для аналізу їх складу.
Робота була ювелірна. Головна складність полягала в тому, щоб уберегти зразки від контакту із земною атмосферою. Адже крихітні мінерали на поверхні намистин, що мільярди років пролежали у вакуумі, могли миттєво вступити в реакцію з киснем і вологою, назавжди спотворивши дані. Тому дослідники витягали кульки з глибини доставлених контейнерів та проводили всі маніпуляції у захищеному середовищі.
І що ж вдалося дізнатися? Найцікавіше виявилося не всередині, а зовні. Дослідники зосередилися на найтоншому шарі мінералів, які встигли утворитися на поверхні гарячої краплі лави в ті секунди, поки вона летіла крізь вулканічні гази, перш ніж остаточно застигнути. Ці мінеральні нальоти, включаючи сульфіди цинку, виявилися свого роду «датчиками» стародавнього середовища. Їхній склад і структура безпосередньо залежали від тиску, температури та хімічного складу газів під час виверження.
З’ясувалося, що вулканізм на Місяці не був одноманітним. Намистини різних кольорів — від глянсово-чорних до яскраво-жовтогарячих — розповідають різні історії. Вони свідчать про те, що згодом стиль та хімічний склад вивержень змінювалися. Це схоже на читання щоденника, який вів давній місячний вулканолог, де кожен новий запис описує новий етап у житті супутника.
Це теж варте вашої уваги – Астероїд-"вбивця міст" ще ймовірніше зіткнеться з Місяцем у 2032 році
Здавалося б, що нам до вулканів, що згасли мільярди років тому на далекому небесному тілі? Але це дослідження набагато більше, ніж просто цікавий факт. Вивчаючи історію Місяця, ми краще розуміємо історію нашої власної планети та всієї Сонячної системи. Ці крихітні скляні кульки — прямий доказ того, яким динамічним і активним був Місяць у своїй юності. Вони допомагають нам реконструювати її теплову еволюцію, зрозуміти, як остигали її надра і як формувалася її кора. А це, у свою чергу, ключ до розуміння того, як сформувалася та еволюціонувала вся система Земля-Місяць.
Так що наступного разу, глянувши на нічне небо, згадайте, що безтурботна сіра поверхня Місяця всипана мільярдами блискучих скляних намистин. Кожна з них — це маленька історія про бурхливе минуле, і наука тільки починає вчитися читати ці захоплюючі хроніки.
