У 2030 році Міжнародна космічна станція повернеться на Землю — і разом із нею завершиться ціла епоха. Епоха, у якій космос перестав бути винятково полем змагання наддержав і став простором щоденної співпраці, науки та людської присутності без перерв.
З листопада 2000 року на борту МКС завжди перебували люди. День і ніч, 365 днів на рік, величезна наукова лабораторія розміром із футбольне поле мчала навколо планети зі швидкістю близько восьми кілометрів за секунду. Для кількох поколінь це стало чимось буденним: уночі можна було вийти у двір і побачити, як над головою пролітає яскрава цятка — знак того, що десь там, на орбіті, працюють люди.
Саме тому новина про майбутнє зведення станції з орбіти викликає не лише інженерні обговорення, а й справжню ностальгію. Для багатьох МКС була значно більшим, ніж технічним об’єктом.
Колишній менеджер NASA з наукових і місійних систем Джон Хорак називає станцію «собором людської співпраці». За його словами, це доказ того, що країни здатні домовлятися, а не воювати, навіть коли політичні відносини на Землі далекі від ідеалу. Понад чверть століття люди безперервно жили й працювали в космосі — і це саме по собі є унікальним досягненням цивілізації.
Ідея МКС народилася одразу після Холодної війни. Вона стала символом нового етапу відносин між колишніми суперниками космічних перегонів — США та росією. І навіть тепер, на тлі війни в Україні та різкого погіршення політичних зв’язків, співпраця на борту станції триває. Космос, принаймні на орбіті, ще зберігає нейтралітет.
Втім, ніщо не вічне. Обладнання МКС застаріває, а підтримувати її у безпечному стані стає дедалі складніше й дорожче. Тому NASA вже ухвалила рішення: у 2030 році спеціальний апарат, який будує SpaceX, керовано сповільнить станцію та спрямує її в атмосферу Землі. Основні фрагменти згорять, а залишки впадуть у віддалену частину Тихого океану, подалі від людей і судноплавних шляхів. Так само свого часу завершили шлях і інші орбітальні гіганти, зокрема радянська станція «Мир».
Після цього на орбіті Землі залишиться лише одна діюча космічна станція — китайська «Тяньгун». Для США та їхніх партнерів це означає зміну підходу: замість державної МКС майбутнє бачать за приватними орбітальними станціями. Ідея проста — компанії будують і обслуговують станції, а національні космічні агентства орендують на них місця для астронавтів і експериментів.
Кілька проєктів уже в роботі. Свої плани мають компанії Джеффа Безоса та Axiom Space, яка, до речі, вже співпрацює з МКС. Водночас експерти наголошують: навіть у комерційній моделі держава залишатиметься ключовим гравцем. Країни й надалі зацікавлені у власній присутності на низькій навколоземній орбіті — як з наукових, так і з політичних причин.
Окреме питання — майбутнє міжнародних правил у космосі. Договори, які десятиліттями регулювали поведінку держав на орбіті, можуть опинитися під тиском, коли людство серйозно візьметься за Місяць. І США, і Китай уже планують створення там постійних баз. Чи збережеться дух співпраці в новій «місячній ері» — питання відкрите.
Для Джона Хорака завершення історії МКС — це трохи сумно. Його діти виросли, спостерігаючи, як станція пролітає над їхнім будинком. Але водночас він переконаний: кінець однієї епохи — це початок іншої. Людству доведеться дорослішати як космічному виду, вчитися використовувати космос не лише для досліджень, а й для покращення життя на Землі.
І тут доречні слова колишнього очільника Європейського космічного агентства Жан-Жака Дордена: «Якщо хочеш іти швидко — йди сам. Якщо хочеш іти далеко — йди разом». МКС показала, що разом ми справді можемо зайти дуже далеко — навіть за межі планети.
