ДНК великих білих акул не піддається поясненню

Дата:

Велика біла акула, один із найпотужніших хижаків океану, знову поставила вчених у глухий кут. Її генетичний код, який дослідники почали розшифровувати понад два десятиліття тому, замість відповідей породжує дедалі більше загадок. Нове дослідження, опубліковане у 2024 році, докорінно змінює уявлення про еволюцію цього виду: всупереч поширеній думці, він не є єдиним глобальним видом. З’ясувалося, що сучасна популяція великих білих акул складається з трьох відокремлених груп, які походять від спільного предка, що жив приблизно 10 тисяч років тому — ще до завершення останнього льодовикового періоду.

Сьогодні ці групи розділені географічно: одна мешкає у північній частині Тихого океану, інша — у південній частині Тихого океану та Індійському океані, а третя — у північній частині Атлантики та Середземному морі. Однак жодні еволюційні моделі, якими б їх не випробовували, не змогли пояснити, як саме сформувався такий поділ.

Особливу плутанину вносить мітохондріальна ДНК (мтДНК), яка передається по материнській лінії та зазвичай використовується для визначення меж популяцій і міграційних шляхів. У всіх трьох групах ядерна ДНК майже ідентична, а от мітохондріальна виявилася несподівано різною. Попередні гіпотези, зокрема припущення про «жіночу філопатрію» — повернення самок до місця свого народження для розмноження, — мали сенс, але не підтвердилися навіть за аналізу одного з найбільших у світі наборів даних щодо білих акул.

Команда під керівництвом Ґевіна Нейлора з Флоридського музею природознавства секвенувала гени 150 акул з усього світу, але не виявила ознак того, що самки віддають перевагу спарюванню лише у певних регіонах. Відсутність навіть слабкого сигналу в ядерній ДНК спростувала цю ідею. Не витримали перевірки й інші пояснення: ані зміна статевого співвідношення в популяціях, ані випадкові генетичні зсуви (дрейф генів) не дали змоги відтворити реальну картину.

Читайте також: Сліди доісторичного гіганта з’явилися після повені у Техасі

Єдина інша можливість — природний добір, який нібито міг сформувати відмінності в мтДНК між групами, — також видається малоймовірною. З огляду на те що загальна чисельність великих білих акул у світі становить лише близько 20 тисяч особин, для закріплення таких змін потрібен був би надзвичайно сильний і смертельний селективний тиск, якого, на думку дослідників, у природі просто не було.

Результати дослідження свідчать, що в еволюції цього виду діє невідомий механізм, який досі не вдається пояснити жодними наявними моделями. Вчені наголошують, що подібний підхід до аналізу варто застосувати й до інших видів акул, для яких жіноча філопатрія раніше вважалася доведеним фактом. Велика біла акула вкотре довела: навіть найсучасніші методи генетики поки що безсилі перед усіма таємницями природи. Дослідження було опубліковано в PNAS.

0 0 голоси
Рейтинг статьи
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі

Поділитися:

Subscribe

Популярне

Останні новини
Останні новини

Луческу фінансово підтримав інфраструктурний проєкт у Динамо

Мірча Луческу, колишній головний тренер донецького “Шахтаря” та...

Просыпайся! Именно такую формулу имеет поражение

Я хочу трясти и бить свою Родину по щекам....

Нафта пішла вгору на тлі “тарифного перемир’я” між США та Китаєм

Світові ціни на нафту зростають на тлі продовження тарифного...

Сили спецоперацій знищили "очі" російської авіації в Криму

Українські спецпризначенці знищили стаціонарний радіолокаційний комплекс "Скала-М" в окупованому...