Сьогодні про мобільні телефони Siemens згадують із легкою ностальгією. Хтось зберігав свій ME45 як раритет, інші з теплом згадують мелодії C65 або перший слайдер SL55, який відкривався як запальничка. Але що сталося з цими телефонами? Чому бренд, який диктував тренди та створював інновації, зник із вітрин, а разом із ним пішов цілий напрямок в історії мобільного зв’язку?
Компанія Siemens з’явилася далекого 1847 року в Берліні. Інженери Ернст Вернер фон Сіменс та Йоганн Георг Гальське почали з телеграфів, але поступово корпорація розрослася до справжнього промислового гіганта. Siemens будував електростанції, створював поїзди, розробляв медичне обладнання. Але наприкінці XX століття німці звернули увагу на нову сферу – мобільний зв’язок.
Перший мобільний телефон Siemens випустили 1985 року. Це була громіздка трубка C1 вагою майже 9 кілограмів, призначена для встановлення в автомобілі. Але саме з неї розпочалася мобільна епоха компанії. Вже 1992 року вийшов P1 — перший GSM-телефон Siemens, а 1995-го з’явився знаменитий S4 з літій-іонною батареєю і десятигодинною роботою в режимі розмови. Це був прогрес, який у роки здавався фантастикою.
Справжня слава прийшла до Siemens наприкінці 1990-х. У 1997 році компанія випустила S10 — перший у світі телефон із кольоровим екраном. Нехай він показував лише чотири кольори, але це був крок у майбутнє. Трохи пізніше вийшла модель S10 Active – захищений варіант, улюбленець туристів, будівельників та екстремалів. Вона витримувала падіння, воду та пилюку, а виглядала так, ніби пройшла Афган і повернулася.
У 1999 Siemens знову здивував світ, випустивши SL10 — перший слайдер. За ним був SL45 — перший телефон з MP3-плеєром і картою пам’яті. У 2001 році з’явилася версія SL45i — з підтримкою Java-додатків. Це була революція: користувач міг сам встановлювати програми та ігри, не перепрошуючи пристрій. Фактично це був крок від звичайного телефону до першого «смартфону».
Паралельно розвивалися інші успішні серії. C45 став справжнім хітом, A50 — моделлю компанії, що найбільше продається. А ME45 — еталоном надійності. Люди кидали його зі сходів, у калюжі, на бетон і він продовжував працювати. За ці риси Siemens і полюбили. У 2003 році Siemens досягла піка: 8,3% світового ринку. Бренд був пізнаваний у будь-якій країні, і здавалося, його успіху немає кордонів.
Саме на момент найвищого успіху почалися проблеми. Siemens продовжував робити чудові залозки, але все частіше користувачі скаржилися на «вогкість» прошивок. Телефони глючили, зависали, перезавантажувалися. Прошивки виходили недопрацьованими, а оновлення запізнювалися. На тлі цього конкуренти, особливо Nokia та Sony Ericsson, виглядали стабільнішими та зрозумілішими для споживача.
Ключовий провал — Siemens SX1. Потужний, стильний, з операційною системою Symbian, але з надзвичайно дивною клавіатурою: кнопки були розташовані з боків екрана. Телефон коштував близько 750 доларів, але мав вигляд експерименту. Одночасно Sony Ericsson пропонував T610 зі звичайними кнопками, зрозумілим меню та камерою за 400 доларів.
Союзники почали відвертатися. Оператори зв’язку на кшталт Deutsche Telekom і Vodafone почали скорочувати замовлення після випадків масового повернення пристроїв. Siemens втрачав гроші — до півтора мільйона євро на день. З 2001 до 2005 року компанію залишили понад 8000 співробітників.
Siemens спробував піти у моду. Успіх моделей на кшталт CL75 — стильної розкладачки, популярної серед жінок, надихнув створення дизайнерської лінійки Xelibri. Це були телефони, більше схожі на футляри для пудри, кулони та футуристичні брошки. Продавалися вони у бутіках, коштували до 400 євро, і майже не вміли дзвонити.
У Xelibri вклали величезні гроші та довірили проєкт команді, далекій від мобільної індустрії. У першому поколінні телефони навіть мали кольорового екрана. Концепція була модною, але абсолютно марною. Як підсумок: менше мільйона проданих екземплярів та понад 30 мільйонів євро збитків. Це стало фатальною помилкою. Замість повернення до інженерного коріння і довести до розуму свої робочі моделі, Siemens пішов у мішуру.
До 2005 року становище стало критичним. Закриття підрозділу загрожувало виплатами тисячам працівників. Тоді Siemens пішов на хитрий крок: продав мобільний бізнес тайванської компанії BenQ. До того ж не просто продав — фактично заплатив за це. Угода передбачала інвестиції у розмірі 250 млн євро у розвиток BenQ, купівлю акцій та зобов’язання зберегти бренд. На виході вийшов бренд BenQ-Siemens. Перші моделі вийшли у 2006 році і виглядали багатообіцяюче. Але вже до кінця року BenQ збанкрутувала.
Компанія відмовилася від імені Siemens, всі напрацювання канули в Лету. Телефони BenQ-Siemens зникли з ринку швидше, ніж встигли здобути довіру. Це було формальне завершення мобільної історії великої німецької марки.
Після провалу з мобільними телефонами Siemens зосередився на основному бізнесі: промисловість, медицина, енергетика. У 2008 році компанія продала підрозділ з виробництва стаціонарних телефонів, що залишився. Так з’явився бренд Gigaset, під яким досі випускаються DECT-трубки для дому та офісу. Вони популярні в Європі, але до Siemens мають усе непряміше відношення.
Сьогодні телефони Siemens — це вже історія, але тепла і запам’ятовується. Ті самі SL45, ME45, C65 досі пам’ятають, прошивають, колекціонують. То були апарати з душею — не про маркетинг, а про інженерію. Siemens пішов не тому, що був слабкий, а, тому що час виявився швидшим. Але пам’ять про його телефони жива, як про щось справжнє, надійне і чесне.
