Головне:
- З яких причин питання Криму з'явилося на переговорах?
- Як змінювалося військове значення Криму для Росії в ході агресії проти України?
- Якою є роль Криму в російській інформаційній війні?
- Як власна пропаганда впливає на позицію російського керівництва щодо Криму?
Крим несподівано опинився у центрі уваги щодо переговорів про завершення російсько-української війни. Причому в неприємному для України контексті.
Мова йде про де-юре визнання окупованого півострова частиною Росії – принаймні, Сполученими Штатами. Вперше подібна теза з'явилася на зустрічі 17 квітня у Парижі, в "пропозиціях" щодо завершення війни, які США передали Україні та її європейським союзникам.
Втім, Україна всіма можливими каналами, як публічно, так і непублічно, пояснила американцям, що така постановка питання для Києва категорично неприйнятна. Підтримали це і європейці. 22 квітня президент України Володимир Зеленський заявив, що Київ не визнає законність окупації Криму, оскільки це порушує Конституцію країни. У відповідь президент США Дональд Трамп написав у своєму профілі у Truth Social: "Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією".
Як повідомляють джерела видання Axios в американській владі, Зеленський ще раз особисто пояснив Трампу позицію України під час зустрічі у Ватикані. Однак вже наступного дня, 27 квітня, Трамп заявив, що, на його думку, Зеленський готовий відмовитися від анексованого РФ Криму.
"О, я думаю, так", – сказав Трамп у відповідь на запитання про те, чи вважає він, що Зеленський готовий "віддати" півострів.
Подібну поведінку американців можна розглядати як їхню звичну переговорну тактику: спробувати постійними повторами "заякорити" якусь тему (в даному випадку, "Крим треба визнати російським"), щоб іншим учасникам переговорів потім важче було її "збити".
Своєю чергою, російський міністр закордонних справ Сергій Лавров в інтерв'ю виданню O Globo назвав міжнародне визнання не лише Криму, а й інших захоплених регіонів "імперативом". Тож у цьому питанні крапку точно не поставлено.
Військове значення Криму
Існує ціла низка факторів, які роблять Крим важливим для Росії. В силу свого географічного положення він залишається значимим для Росії у військовому контексті. Водночас саме у цій сфері роль півострова змінюється чи не найшвидше.
Ще починаючи з ХІХ століття, кримські військово-морські бази, передовсім Севастополь, були важливими для присутності російського флоту у Чорному морі. Згодом, у ХХ столітті, до цього додалася авіаційна складова – на півострові були розміщені радянські стратегічні бомбардувальники Ту-22М та Ту-95. У цьому випадку важливу роль відігравав той факт, що поряд знаходились союзні до Радянського союзу держави Східної Європи.
Російські окупанти біля захопленої будівлі ВР Криму (фото: Getty Images)
"Крим був "непотоплюваним авіаносцем" за рахунок того, що довкола розміщувались Румунія, Болгарія, які були членами Варшавського договору. Бо якщо літак Ту-22 злітає з кримського аеродрому, щоб нанести в Середземному морі удари по американських авіаносцях, приміром, йому на ешелон набору висоти треба було вийти десь над центральною частиною Румунії", – сказав виданню керівник безпекових проектів Центру глобалістики "Стратегія XXI" Павло Лакійчук.
З розпадом СРСР цей фактор було знівельовано. Особливо, коли Румунія та Болгарія приєдналися до НАТО. Та оскільки дальність крилатих ракет, які несуть російські бомбардувальники, дозволяє їм працювати з баз на материковій частині Росії, Крим перестав бути для них пунктом базування.
Однак після 2014 року півострів перетворився на плацдарм для нападу на південні регіони України. Починаючи з 2017 року, Росія створила там наступальне угруповання військ, яке було задіяне на початку повномасштабного вторгнення. Також було посилено військову інфраструктуру на півострові.
"Це велика територія для того, щоб тримати там зброю та засоби протиповітряної оборони. І взагалі, там є летовища, з яких стартують літаки. Звісно, це пускові установки для різного роду ракет. І також це Шахеди", – сказав РБК-Україна військовий експерт Олексій Гетьман.
Разом з тим, роль Севастополя як військово-морської бази зменшилася. Успішні українські атаки знищили велику частину російського флоту та військової інфраструктури в Криму. Те, що залишилося, РФ була змушена перебазувати подалі – у Новоросійськ, Туапсе та Очамчиру в Абхазії.
"Вся ремонтна база – в Севастополі, всі склади – в Севастополі, а це завжди є критичною помилкою. Всі ці речі мають бути розосереджені. Як наші оборонці почали наносити удари по Севастополю, виявили, що флот звідти треба виводити", – зазначив Лакійчук.
Проте час від часу російські військові судна таки змушені повертатися в Севастополь, що дає Україні нові можливості для ударів.
"Севастополь залишився такою собі пасткою. В Новоросійську вони там, в Туапсе, а ремонтуватись куди? Ремонтні підприємства всі в Севастополі", – підкреслив експерт.
У випадку перемир'я Росія без сумніву спробує відновити пошкоджену морську та авіаційну інфраструктуру. Проте постійні загрози українських ударів принаймні можуть зробити базування в Криму некомфортним.
"Сакральна" важливість Криму
Для обґрунтування анексії Криму Росія ще задовго до 2014 року почала пропагандистську кампанію. Вона включає цілий набір історичних наративів про нібито історичні зв'язки півострова з Росією. Загалом, всі вони зав'язані на кілька історичних подій: Хрещення князя Володимира Великого в Корсуні-Херсонесі XI століття, анексію Криму 1783 року, дві оборони Севастополя – під час Кримської війни у 1853–1856 рр. та Другої світової у 1941-1942 роках.
Однак про ці зв'язки кремлівські історики заговорили лише протягом останніх десятиліть. Для пересічних росіян Крим довгий час був важливим радше зі споживацького погляду: для відставних військових – "дачі біля моря", для широких мас – дешевий відпочинок, хай і не з кращим сервісом.
"Крим став для росіян сакральним тільки тоді, коли Україна відділилася від Радянського союзу. До цього там були виключно такі епізодичні моменти, наприклад, як Севастополь – місто-герой. Але нічого більше, окрім оцих двох облог Севастополя, сакрального для росіян там не було взагалі", – сказав РБК-Україна історик, офіцер ЗСУ Олександр Алфьоров.
При цьому є достатньо фактів, які пропагандисти Кремля намагаються не помічати, адже вони руйнують всі їх теоретичні моделі.
"Момент потрапляння Криму до Росії через завоювання з порушенням міжнародних конвенцій, потім перебування там величезної кількості "нетитульно-конфесійних людей", тобто не православних, а мусульман. Перебування там величезної кількості українців, – зазначив Алфьоров, – Водночас це історія про "білий" Крим і Крим Українського Чорноморського флоту, історія про депортацію кримських татар. Це все є показниками того, що ніколи Крим не був жодним сакральним місцем для росіян".
Проте до певної міри російське керівництво стало заручником власних наративів і змушене їх враховувати у своїх діях.
"До колапсу кремлівського режиму росіяни будуть це питання підіймати. Це є частина їх пропаганди і державотворчого міфу. Але це міф, і вони це прекрасно розуміють", – сказав РБК-Україна експерт Асоціації "Реінтеграція Криму", представник президента України в Автономній Республіці Крим у 2017-2018 рр. Борис Бабін.
Сутички під будівлею ВР Криму, 2014 рік (фото: Getty Images)
Наскільки Путін та його оточення вірять у власні наративи, питання відкрите. Але вони точно є важливою частиною їх інформаційної політики всередині Росії і назовні.
"По-перше, це саме гіпноз, який був створений. По-друге, російська влада не може інакше говорити, тому що це їхня пропаганда, елемент, який має бути обов'язковим. І зрозуміло, що Крим – це є одна з точок маніпуляції. Також слід зауважити, що самі росіяни створюють цей міф про Крим для того, щоб підсилити бодай якісь претензії до України", – зазначив РБК-Україна Алфьоров.
Чому згадали про Крим
У Кремлі точно розуміють, що на визнання Криму російським у будь-якому вигляді не підуть ні Україна, на європейські країни. Перш за все тому, що такий крок може відкрити справжню скриньку Пандори.
Визнання анексії Криму підірвало б міжнародне право, зокрема принцип територіальної цілісності держав. А це своєю чергою послабило б правовий порядок, установлений після Другої світової війни. І зрештою, могло б спровокувати авторитарні країни, як-то Китай чи Туреччину на територіальні претензії щодо своїх слабкіших сусідів. Тож на практиці вимоги Росії є нездійсненними.
"Це вимоги просто, щоб зірвати переговори і розписатися у власній агресивній сутності російського режиму, тому що вони суперечать міжнародному праву. Так само можна вимагати погасити сонце. І тому вони їх заявляють, прекрасно знаючи, що ніхто це навіть серйозно обговорювати не буде", – сказав виданню Борис Бабін.
Схоже, це розуміють не лише європейські лідери, а й реалістично налаштована частина оточення Трампа. Хоча судячи з мінливих заяв американського президента на цю тему, боротьба за його позицію в Білому домі триває.
В цих умовах розмови про визнання Криму, як не дивно, зіграли більше на користь України, адже підтверджують, що Путін не хоче миру. Проте налаштованість США на якнайшвидше завершення війни, нехай і шляхом тиску на Росію, може залишити вкрай складне питання Криму поза предметними переговорами.
В таких умовах найбільш реалістичним виглядає збереження нинішнього статусу Криму та повернення до політико-дипломатичних шляхів його повернення вже після завершення російсько-української війни. Зрештою, це той сценарій, який пропонував президент Зеленський ще до повномасштабного вторгнення.
При написанні матеріалу використовувались публікації Axios, Reuters, CNN, Times, коментарі Олексія Гетьмана, Павла Лакійчука, Олександра Алфьорова, Бориса Бабіна.
