Вчені виявили генетичні відбитки зниклих акул-молотів у морській воді

Дата:

Учений зумів створити справжній «радар» для акул-молотів, які перебувають на межі зникнення, — і зробив це не за допомогою дорогого обладнання чи підводних камер, а завдяки звичайній морській воді. Морський біолог Дієго Карденьйоса з Університету Флориди розробив метод, який дозволяє виявляти цих рідкісних тварин за їхнім генетичним слідом у довкіллі. Замість того щоб полювати на акул сітками, дослідники збирають зразки води, де залишаються мікроскопічні частинки ДНК — фрагменти шкіри, плавників, слизу, яєць чи навіть відходів. Цей метод, відомий як eDNA (екологічна ДНК), може стати справжнім порятунком для видів, що зникають.

Карденьйоса довів, що його тест здатний «впіймати» три види малих і майже невловимих акул-молотів — гребінчасту акулу-молота, ложкоголову та тихоокеанську акулу-молота. «Просто досліджуючи різні ділянки уздовж їхнього ареалу — від Мексики до північного Перу — ми можемо визначити, де саме потрібна термінова природоохоронна допомога», — пояснює вчений. Його головна мета — знайти залишки популяцій трьох видів, які, ймовірно, є одними з найзагроженіших серед прибережних акул світу.

Причина, чому ці хижаки майже зникли, добре відома. Протягом десятиліть їх витісняло надмірне прибережне рибальство. Вони живуть у мілководних, часто важкодоступних місцях — серед мангрових заростей, у затоках і каламутних лагунах, де науковий моніторинг практично відсутній. Рибні господарства ведуть облік нерегулярно, а даних про кількість тварин бракує. Тож коли популяції зникають у таких регіонах, вони буквально стираються зі сторінок науки.

Карденьйоса переконаний, що колись усе було інакше: до появи індустріального рибальства ці акули, ймовірно, були звичними мешканцями узбереж. Та нині зустріти їх — майже диво. У Мексиці останнє підтверджене спостереження гребінчастої акули-молота датується 1994 роком, а ложкоголової — 2007-м. У Гондурасі їх не бачили десятиліттями, аж поки одна не потрапила на гачок зовсім нещодавно.

Одним із небагатьох місць, де акули ще тримаються, є національний парк Урамба-Байя-Малага в Колумбії, де Карденьйоса випробував свою технологію. «Там можна закинути вудку — і вже за десять хвилин упіймати одну чи дві таких акул», — розповідає він. Це ідеальне місце для тестування: якщо система показує результат у місцях, де тварини точно є, можна довіряти її “мовчанню” там, де акул справді немає.

Технологія eDNA має дві головні переваги — чутливість і безпечність. Достатньо одного пляшкового зразка води, щоб виявити слід акули, яка пропливала тут кілька годин чи навіть днів тому. І при цьому не потрібно ловити тварин чи турбувати середовище. Зібрані зразки можна зберігати роками — вони стають своєрідними «капсулами часу», до яких науковці можуть повернутися, коли з’являться нові методи аналізу.

«Це захопливо — просто взяти зразок води і дізнатися, чи була тут акула», — каже Карденьйоса. Завдяки цьому методу величезні ділянки узбережжя можна перетворити на своєрідну карту шансів: визначити місця, які потребують охорони, встановити обмеження для рибальства або спланувати інформаційні кампанії серед місцевих громад. А ще eDNA дозволяє відстежувати ефективність таких заходів: якщо генетичні сигнали посилюються після введення обмежень, це свідчить, що вид починає відновлюватися.

Для Карденьйоси збереження цих акул має не лише екологічне, а й еволюційне значення. Деякі з них належать до наймолодших гілок родоводу акул, і їхня втрата — це не просто зникнення виду, а стирання унікальної частини історії життя на Землі. «Кожен із цих видів — це фрагмент нашої еволюційної спадщини. Якщо вони зникнуть, ми втратимо частину планети назавжди», — каже він.

Наступний крок — розширити дослідження. За словами Карденьйоси, технологія вже готова для масштабного застосування: можна створювати мережі спостережень уздовж усього тихоокеанського узбережжя, стандартизувати методику та залучати місцеві громади — рибалок, студентів, наглядачів. Адже обладнання недороге, а користь — величезна.

Море, здається, саме веде рахунок. Якщо маленькі акули-молоти все ще плавають десь у глибині тропічних вод, eDNA це покаже. А якщо ні — це теж буде відповідь. І тоді час не просто шукати їх, а діяти: зміцнювати охоронні зони там, де життя ще тримається, і чесно визнавати втрату там, де океан уже став мовчазним.

Дослідження опубліковане у науковому журналі Frontiers in Marine Science.

0 0 голоси
Рейтинг статьи
Підписатися
Сповістити про
guest
0 комментариев
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів
Зворотній зв'язок в режимі реального часу
Переглянути всі коментарі

Поділитися:

Subscribe

Популярне

Останні новини
Останні новини

Вчені знайшли безпечний природний шлях блокування болю без ризику залежності

Вчені виявили, що організм здатен природним шляхом притуплювати біль...

Вордлі: Сподіваюся на бій з Усиком у 2026 році

Тимчасовий чемпіон світу в суперважкій вазі за версією...

В Росії вперше за рік почали падати ціни на бензин, – Bloomberg

В Росії вперше за понад рік почали знижуватися ціни...