Колишній посол США в НАТО, старший науковий співробітник Белферського центру Гарвардського університету Іво Даалдер аналізує зовнішньополітичну поведінку Трампа, зокрема його агресивні дії і риторику стосовно країн Західної півкулі. Він переконаний, що Трамп вважає усю Західну півкулю заднім двором США, де вони можуть вирішувати на власний розсуд, що мають робити ті чи інші країни регіону.
Президент США Дональд Трамп захоплюється XIX століттям, звертає увагу читачів Politico Іво Даалдер. На думку автора, його героями є колишні президенти: Вільям Мак-Кінлі, який "зробив нашу країну дуже багатою завдяки тарифам", Теодор Рузвельт, що "зробив багато великих речей", як-от Панамський канал, і Джеймс Монро, який запровадив політику, що відкидала "втручання іноземних держав у цю півкулю та у наші власні справи".
Даалдер переконаний: це не просто випадкові фрази з промов Трампа. Вони означають набагато глибший і ширший розрив із усталеним сучасним мисленням про національну безпеку.
Трамп став першим від часів Франкліна Д. Рузвельта президентом США, який вважає, що головні загрози для Сполучених Штатів не походять із далеких регіонів і не від далеких держав – вони тут, удома. Для нього найбільші загрози сьогодні – це іммігранти, які масово перетинають кордони країни, та наркотики, від передозувань якими гинуть десятки тисяч людей.
Відповідно його справжня мета – домінувати над усією Західною півкулею, від Північного полюса до Південного, використовуючи перевагу Америки у військовій та економічній силі, аби перемагати всіх "ворогів", як зовнішніх, так і внутрішніх.
Звісно, зауважує автор, на першому місці у списку загроз для США, які озвучив Трамп, стоїть імміграція. Він безперервно агітував за те, що його попередники не змогли закрити південний кордон, і пообіцяв депортувати зі США кожного іммігранта без легального статусу – загалом близько 11 мільйонів.
Ці зусилля почалися з першого дня, коли адміністрація Трампа розгорнула війська на південному кордоні, щоб затримувати тих, хто намагається перетнути його нелегально. Також було запроваджено суцільні облави для затримань на вулицях – у церквах, біля шкіл, на фермах, у цехах, у судах і навіть у лікарнях. Під цю масштабну депортаційну кампанію потрапляли навіть громадяни США. Ніхто не в безпеці.
Очікувано різкою стала і зміна політики: прийом біженців зупинено, а ті, кому було обіцяно в’їзд, застрягли в третіх країнах. Наступного року єдина квота для біженців – "білі південноафриканці", яких Трамп змальовує як жертв геноциду. Кількість незаконних перетинів звелася майже нанівець, водночас великі групи іммігрантів, як легальних, так і нелегальних, повертаються додому.
А 2025 рік, ймовірно, передбачає Даалдер, стане першим за майже століття, коли чиста міграція до США буде від'ємною.
Для Трампа, однак, загрозу становлять не лише іммігранти. Наркотики теж. Саме тому 1 лютого лідер США запровадив тарифи проти Канади, Мексики та Китаю через постачання фентанілу, хоча Канада навряд чи є значним джерелом цього смертельного наркотику. Усі ці тарифи й досі діють.
А в серпні він залучив військових, підписавши директиву, що дозволяє їм боротися з наркокартелями, які він визнав "іноземними терористичними організаціями". "У Латинській Америці дуже багато картелів, і через них проходить багато наркотиків, – пояснив він згодом. – Отже, ми хочемо захистити нашу країну. Ми маємо захистити нашу країну".
І це був лише початок, зазначає Іво Даалдер. За останні два місяці Пентагон розгорнув значні сили флоту та авіації і близько 10 000 військових для перехоплення наркотрафіку. За минулі п’ять тижнів американським військам також наказали атакувати малі судна, що перетинали Карибський басейн і Тихий океан і підозрювалися у перевезенні наркотиків. Наразі атаковано 16 суден, загинуло понад 60 людей.
Коли Трампа попросили навести юридичне обґрунтування ураження суден у міжнародних водах, що не становили безпосередньої загрози США, він відкинув потребу в ньому: "Я думаю, ми просто вбиватимемо людей, які везуть наркотики в нашу країну. Гаразд? Ми їх уб’ємо. Розумієте, вони будуть, так би мовити, мертвими".
Та тепер, наголошує Іво Даалдер, лідер США націлився на "крупнішу рибу".
Наприкінці минулого місяця Пентагон віддав наказ направити до Карибського басейну авіаносну бойову групу "Джеральд Р. Форд". Коли цей авіаносець і кораблі супроводу прибудуть до місця призначення наприкінці цього тижня, Сполучені Штати матимуть у регіоні розгорнуту сьому частину свого флоту – найбільше розгортання від часів Карибської кризи 1962 року.
Якби метою були лише наркоторговці у відкритих водах, то, очевидно, вважає Іво Даалдер, це надмірно. Справжня причина такого демонстративного застосування сили – залякати лідерів і режими, які Трампу не до вподоби, а якщо вдасться, і змістити їх. Наркотики – лише привід.
Найбільш очевидною мішенню є Ніколас Мадуро у Венесуелі, який торік відверто сфальсифікував вибори, щоб утриматися при владі. Білий дім оголосив Мадуро "нелегітимним лідером на чолі нелегітимного режиму", а Трамп чітко дав зрозуміти, що "скоро у Венесуелі буде наземна операція".
Але Мадуро – не єдиний у полі зору Трампа. Після того як президент Колумбії Густаво Петро звинуватив США у вбивстві невинних рибалок, Трамп перекрив країні всю допомогу й назвав Петра "лідером незаконного наркобізнесу", що потенційно відкриває шлях до тиску ще на один режим.
На думку Іво Даалдера, уся ця вогнева міць і риторика покликана підкреслити одну річ: для Трампа вся Західна півкуля належить Америці. Лідерів, які йому не подобаються, він усуне від влади. Країни, які вживатимуть заходів, які він не схвалює – чи то ув'язнення засуджених за спробу повалення уряду, як у Бразилії, чи запуск реклами проти його тарифів, як у Канаді, – будуть покарані економічно. Гренландія має стати частиною США, як і Панамський канал, а Канада – 51-м штатом.
Загалом, зосередженість Трампа на домінуванні в Західній півкулі означає глибинний розворот від майже столітньої доктрини стримування загроз за океанами задля захисту американців удома. Подобається це комусь чи ні, але для Трампа безпека у другій чверті XXI століття ґрунтується на концепціях і ідеях, сформованих у останній чверті XIX століття, завершує статтю Іво Даалдер.
Джерело: Politico