Виявляється, старе прислів’я «гроші не ростуть на деревах» не зовсім правдиве. Принаймні для золота. Нове дослідження показало, що деякі дерева, зокрема австралійські евкаліпти, можуть буквально накопичувати частинки золота у своїх листках і гілках.
Вчені з Державного наукового агентства Австралії (CSIRO) виявили, що рослини, які ростуть над глибокими золотими родовищами, здатні всмоктувати мікроскопічні частинки дорогоцінного металу разом із водою з підземних джерел. У процесі росту золото піднімається вгору по судинах рослини і відкладається в її тканинах. У листі дослідники зафіксували частинки розміром менше однієї мільярдної метра.
Золото не має для дерева жодної користі — навпаки, це токсичний метал. Щоб уникнути шкоди, рослина «викидає» його на поверхню листя або накопичує у старіючих частинах, які з часом відмирають. Саме тому науковці змогли виявити його у верхніх шарах кори та сухому листі.
Це відкриття може змінити підхід до пошуків родовищ золота. Замість того щоб бурити землю, геологи можуть аналізувати зразки листя, щоб визначити, чи є під ними дорогоцінні поклади. Такий «біогеохімічний» метод дешевший, екологічніший і дає змогу досліджувати важкодоступні території без шкоди для природи.
«Фактично дерева працюють як природні пробовідбірники», — пояснює провідний автор дослідження доктор Мел Лінтон. — «Вони всмоктують мінерали з глибини до 30 метрів і несвідомо видають нам сигнали про те, що приховано під землею».
Це не означає, що варто бігти й зривати листя в надії знайти самородок. Кількість золота, яку містить одне дерево, надзвичайно мала — лише кілька частинок на мільярд. Але з наукової точки зору це відкриття безцінне, адже воно відкриває новий спосіб вивчення геологічних процесів і допомагає зрозуміти, як живі організми взаємодіють із надрами планети.
Читайте також: Арктика здивувала вчених: зберігання вуглецю взимку виявилося не таким, як очікували
Золото може й не блищить на деревах, але тепер ми знаємо, що воно там є — сховане у крихітних клітинах, які з’єднують світ живого та мінерального.
