Інавгураційна меса нового Папи Римського Лева XIV у Ватикані перетворилася на багаторівневий дипломатичний вузол. Формально – релігійна подія, неформально – майданчик для кулуарних зустрічей, де обговорювали не вічне, а дуже конкретне: шляхи до припинення війни в Україні, безпекові гарантії, трансатлантичну єдність та геополітичну вагу чинної американської адміністрації.
Президент України Володимир Зеленський провів одразу кілька важливих зустрічей: із новим Папою, віцепрезидентом США Джей Ді Венсом і держсекретарем Марко Рубіо. Центральним меседжем українського лідера стало: Україна готова до справжньої дипломатії, але не до капітуляції, замаскованої під «мирні пропозиції». Саме так Київ трактує позицію Москви – вимоги, які порушують міжнародне право та ігнорують український суверенітет.
Контекст зустрічей у Ватикані неможливо відділити від майбутньої телефонної розмови президента США Дональда Трампа з Володимиром Путіним, а згодом – з Володимиром Зеленським. Спеціальний посланник Трампа Стівен Віткофф уже анонсував «успішний» результат розмови.
Але на чому базується ця впевненість? Путін не демонструє ознак готовності зупинити війну, навпаки – посилює військовий тиск. Досвід показує: особисті симпатії між лідерами ще ніколи не гарантували результату, коли стратегічні інтереси сторін діаметрально протилежні. Якщо ж «успіх» означатиме тиск на Україну погодитися на російські умови – це не дипломатія, а шантаж у білих рукавичках.
На тлі американської ініціативності – Європа виглядає стримано, якщо не пасивно. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, коментуючи майбутні переговори, заявив, що питання навіть потенційного введення європейських військ до України не стоїть на порядку денному. Натомість – пошук «формату перемовин» і обговорення «можливих гарантій безпеки» у майбутньому.
Європа не готова до ризикованих рішень. Від Лондона звучать обережні сигнали про участь у миротворчих місіях лише за умови гарантій США. Париж, Берлін і Варшава прагнуть поговорити з Трампом перед його розмовою з Путіним – очевидно, не довіряючи самостійним ініціативам Вашингтона.
Це демонструє не єдність, а нерішучість і страх перед відповідальністю, коли доводиться платити за безпеку не лише грошима, а й політичним ризиком. Саме європейські лідери можуть (і мають) вплинути на американський підхід, щоб не допустити миру «без України». Для цього потрібна чітка спільна позиція і готовність до дій – не лише заяв.
Читайте також:
- Путін не втомився від війни – він без неї не виживе
- Путін повинен заплатити ціну за уникнення миру
- Ні, пане Трамп! Путіна зупинила не багнюка
