Британія, звісно, отримала нового главу уряду і в українському напрямку змін не передбачається, але є багато цікавинок з точки зору британського електорального ландшафту, які потрібно зауважити для спеціалістів.
Лейбористи отримали загалом лише 34% (9,7 млн. голосів). У 1997 р. Тоні Блер привів їх до влади з результатом у 43%, зібравши 13 млн голосів. Стармер набрав приблизно таку саму кількість голосів як і одіозний попередній лідер лейбористів Джеремі Корбін в 2019 р. В чому ж причина такого «великого» успіху?
Як не дивно це визнати, але лейбористам допоміг Найджел Фарадж – лідер ультраправої Reform UK, який результативною кампанією в округах зумів відняти у консерваторів голоси, конкуруючи приблизно на одному електоральноу полі. До речі, він вперше сам став депутатом Палати громад в окрузі Клактон після 7 невдалих спроб.
По-друге, лейбористи увійшли приблизно у ту ж хвилю, що і Зеленський у 2019-му. Торі так набридли своїм 14-річним правлінням британцям, що вони голосували більше «проти» них, ніж «за» лейбористів. Так було і з екс-очільником України Порошенко, якого сил терпіти вже у багатьох не було.
По-третє, вибори 4 липня принесли зміни електоральної картини в Шотландії. Там, де колись беззастережно панувала Шотландська національна партія із сепаратистською програмою, тепер вона може задовольнитись лише 7 місцями. Шотландські місця підібрали лейбористи. Це означає, що тема шотландського сепаратизму на деякий період точно знімається.
По-четверте, відроджується Ліберально-демократична партія. Її понад 70 місць – це найкращий результат з 1923 року. В перспективі вона може стати дуже міцною «третьою силою» британської партійної системи.
По-п'яте, Ріші Сунак розрахував ситуацію абсолютно точно. Проведи він вибори наприкінці року, розгром консерваторів був би ще більшим. А так – біля 120 місць – це все-таки якийсь результат в умовах електорального роздратування, що поступово накопичувалось і у перспективі точно могло стати більш невідворотньою катастрофою для торі.
Зараз у консерваторів дві ключові проблеми. Перша – знайти нового партійного лідера, здатного «зализати» рани і йти вперед, перебуваючи у опозиції. Друга – як зупинити шалений переток голосів торі до ультраправих Фараджа, що стали головним блокатором їх шансів в тих округах, які завжди були для них рідними.
До речі, разом консерватори та Reform UK отримали математично більше голосів, ніж лейбористи (6,8 млн у консерваторів + 4,1 млн у «реформістів», у той час коли лейбористи – лише 9.6 млн). Англія у більшості все рівно залишається «правою» та «правоцентристською».
Читайте також:
- Вегетаріанець, лицар і друг Джорджа Клуні. Цікаві факти про нового прем’єра Британії
- Кір Стармер офіційно став прем'єр-міністром Великої Британії
- Нарешті! Посол Залужний вирушив до Лондона
- Доля Великої Британії вирішиться протягом наступних п'яти років – Сунак
- Вибори у Британії: хто з політиків залишається в парламенті
- Британія отримала новий уряд. Чи зміниться ставлення до України?
