Путінський режим залишається стійким до потенційних шоків, і зруйнувати його сама по собі здатна лише смерть або серйозна хвороба Путіна. До такого висновку дійшли Сергій Алексашенко, Джон Лаф, Елла Панеях та Микола Петров – автори доповіді "Тріщини в кремлівських стінах" про загрози стабільності російської влади.
Як передає "Хвиля", доповідь у травні 2026 року опублікував аналітичний центр New Eurasian Strategies Centre (NEST).
Автори розглядають три базові сценарії краху режиму. Найімовірніший – "природна смерть" системи разом зі смертю Путіна, адже стабільного механізму наступництва вона не має. Далі йде розкол еліт, якщо Путін значно ослабне і втратить роль верховного арбітра. Народне повстання аналітики вважають найменш імовірним.
"Якщо воно виникне, то найімовірніше прийде не з ліберального антивоєнного протестного руху, а з радикалізованого провоєнного флангу," – йдеться у доповіді.
Економіка, на думку авторів, режим не звалить. Ринкові ціни та плаваючий курс рубля дозволяють поглинати шоки, а залежність бюджету від нафтогазових доходів за десятиліття помітно знизилася – у першому кварталі 2026 року їхня частка впала до 17,3%. "Помилково очікувати, що економічні та соціальні проблеми самі по собі можуть знищити путінський режим," – наголошують експерти.
Головну внутрішню загрозу для економіки вони бачать у протистоянні силовиків і прагматиків. Хвиля націоналізацій 2022-2026 років зачепила активи на 2-3% ВВП, і великий бізнес зрозумів, що інструментів захисту власності в нього більше немає.
Окремий блок присвячено транзиту влади. Йдеться не про передачу влади наступнику, а про перехід повноважень від однієї команди до іншої, тоді як влада залишається в руках Путіна. Старі клани відтісняють від реальних важелів, натомість посилюються молоді лоялісти та спадкоємці нинішньої еліти. Найпомітнішою фігурою серед них автори називають секретаря Держради Олексія Дюміна. Завершити перебудову в Кремлі планують до президентських виборів 2030 року.
Військового перевороту аналітики не очікують: Кремль системно блокує появу популярних воєначальників. Генерала Івана Попова засудили до п'яти років, Сергія Суровікіна відправили до Алжиру, а Євген Пригожин загинув в авіакатастрофі через два місяці після заколоту.
Російське суспільство автори описують як пасивне та конформістське. Водночас активні мілітаристи становлять 20-35% населення, а Z-спільнота дедалі гучніше критикує владу за "м'ясні штурми" та обмежені успіхи армії. Масова демобілізація може зробити цю групу ще небезпечнішою: ветерани з бойовим досвідом і горизонтальними зв'язками здатні сформувати незалежні воєнізовані угруповання. За розрахунками авторів, Кремль готовий приймати 50-100 тисяч демобілізованих на рік, але не швидку масову демобілізацію.
Завершення війни, підсумовують експерти, стане для системи стрес-тестом: їй доведеться одночасно розв'язувати проблеми демобілізації, перерозподілу ресурсів, очікувань ветеранів і пошуку нової моделі легітимності.