Понад 40 тисяч років тому Європа була домом для двох людських ліній: наших прямих предків — Homo sapiens — і наших близьких родичів, неандертальців. Але з часом вижила лише одна з них.
Протягом більш ніж століття вчені намагаються зрозуміти, чому саме ми пережили неандертальців. Довгий час їх уявляли як грубих, сутулуватих істот із примітивним мисленням. Однак сучасна наука кардинально змінила це уявлення.
Археологічні знахідки свідчать: неандертальці були значно складнішими, ніж вважалося раніше. Вони ходили прямо, використовували складні кам’яні знаряддя, контролювали вогонь, виготовляли мотузки з волокон, створювали абстрактне мистецтво і, ймовірно, організовували колективне полювання на велику дичину. Тобто за рівнем розвитку вони не так вже й сильно відставали від ранніх Homo sapiens. Тоді постає головне питання: що саме дало нам перевагу?
Не сила і не інтелект — а зв’язки між групами
Дослідження науковців з Університету Монреаля та Кембриджського університету пропонує інше пояснення. За їхніми моделями, вирішальним фактором могла стати не «розумність» чи фізична перевага, а те, наскільки добре були пов’язані між собою групи Homo sapiens.
Між 35 і 60 тисячами років тому Європа переживала різкі кліматичні зміни. У цей час із Африки хвилями почали мігрувати Homo sapiens, входячи в регіони, де вже жили неандертальці.
Команда під керівництвом антрополога Аріан Берк змоделювала придатні для життя ареали, використовуючи кліматичні дані, географію та археологічні знахідки. Результат виявився показовим: території, придатні для неандертальців, були значно більш ізольованими, ніж ті, де могли жити Homo sapiens.
«Ці мережі працюють як своєрідна система безпеки», — пояснює Берк. «Вони дозволяють обмінюватися інформацією про ресурси, міграцію тварин, формувати партнерства та мати доступ до інших територій у кризових ситуаціях». Інакше кажучи, Homo sapiens мали ширшу «соціальну мережу» навіть у доісторичному сенсі.
Ізоляція як слабкість
Генетичні дані також підтверджують, що популяції неандертальців були меншими та більш розрізненими. Деякі дослідники припускають, що це призвело до зниження генетичного різноманіття, що зробило їх більш вразливими до змін клімату та нестачі ресурсів.
За оцінками авторів, неандертальські групи в Західній та Південно-Східній Європі були слабо пов’язані між собою через великі відстані. Це означало, що у випадку кризи їм було складніше отримати допомогу або обмінятися ресурсами.
Водночас моделі показали, що ареали проживання неандертальців і Homo sapiens майже не перетиналися. Перетини становили приблизно до 5% територій у різні періоди. Це ставить під сумнів ідею прямої конкуренції за ті самі ресурси — принаймні в глобальному масштабі.
Але навіть невелике перетинання могло змінити все
Попри це, навіть невеликий контакт між двома групами міг мати значний вплив. Інші дослідження показують, що неандертальці та Homo sapiens активно схрещувалися. Сьогодні у людей неафриканського походження зберігається приблизно 1–4% неандертальської ДНК — тобто їхній генетичний слід досі присутній у нас.
Це означає, що повного «зникнення» не було — радше відбулася поступова інтеграція та витіснення.
Регіональні відмінності та складна історія зникнення
Вчені наголошують: історія зникнення неандертальців могла відрізнятися в різних частинах Європи. Наприклад, у Західній Європі, де території двох груп частково перетиналися, Homo sapiens могли відігравати активнішу роль у витісненні або асиміляції неандертальців.
Натомість у регіонах на кшталт Балкан чи південної Італії ізольованість неандертальських груп могла зробити їх особливо вразливими до демографічних криз.
Загадка, яка досі не має остаточної відповіді
Попри всі дані, точна причина зникнення неандертальців залишається відкритим питанням. Ймовірно, це була комбінація факторів: кліматичних змін, демографії, ізоляції та взаємодії з Homo sapiens.
Як зазначають дослідники, в певному сенсі історія неандертальців — це не лише історія зникнення, а й початок нашої власної. Саме через ці давні процеси сформувався сучасний людський вид, який не тільки вижив, але й розселився по всій планеті. Дослідження опубліковане в журналі Quaternary Science Reviews.
