Спроби зовнішніх гравців дестабілізувати Іран зсередини і спровокувати там громадянський конфлікт за сирійським зразком були приречені на провал від самого початку.
Структура іранської держави, економічні реалії та відсутність необхідної інфраструктури для повстанців кардинально відрізняють ситуацію від подій у Сирії. Про це повідомив політичний аналітик та експерт з Близького Сходу Ілія Куса в ефірі політолога Юрія Романенка.
Порівнюючи два конфлікти, експерт наголосив на тривалій підготовці, яка мала місце в Сирії. "В Ірані абсолютно не було умов для того, щоб повторити сценарій, який відбувся у Сирії. Туреччина в Сирії створювала відповідну інфраструктуру протягом певного часу, і це сталося далеко не відразу в 2011 році", – підкреслив Куса.
Як приклад він навів ситуацію зі створенням опозиційних анклавів. "Вони скористалися ситуацією, яка склалася за фактом, коли Ідліб не добили. Коли стабілізувалася ситуація і закінчилася активна фаза бойових дій, туди звезли всіх можливих представників антиурядових угруповань, яких розгромили в інших частинах країни", – пояснив аналітик механізм формування сирійського опору.
Ці території виживали завдяки зовнішній підтримці. "У Сирії був взятий курс на інтеграцію цих територій, хоча там і були певні проблеми. Ситуація там виглядала краще лише в соціально-економічному плані через наявність логістичного виходу на Туреччину, що дозволяло привозити продукти та підтримувати контрабандні потоки", – додав Куса.
Критичним фактором для виживання сирійських анклавів стали ресурси. "Важливим фактором була енергетика: Туреччина постачала електроенергію, якої критично не вистачало на підконтрольних сирійському уряду територіях. Там її просто ніде було брати, оскільки курди контролювали основні нафтогазові родовища", – розповів експерт.
У той же час урядові території Сирії залежали від Тегерана. "Іран фактично залишався єдиним експортером нафти та нафтопродуктів до Сирії. Саме його танкери так званого тіньового флоту забезпечували ці поставки, намагаючись підтримати життєдіяльність країни в умовах кризи", – зазначив він.
Ситуацію погіршував і зовнішній тиск. "Жорсткі міжнародні санкції не дозволяли підконтрольним сирійському уряду територіям хоч якось розвиватися. Вони опинилися в економічній блокаді, яка повністю руйнувала будь-які спроби відновлення", – констатував експерт.
В Ірані ж ситуація була принципово іншою, що унеможливило сепаратистські рухи. "В Ірані подібних умов просто не існувало. Іран не був державою, що не відбулася, він не перебував у стані громадянської війни, і там не було вичленованих з країни анклавів, де владу захопили б якісь місцеві угруповання", – підсумував Ілія Куса, пояснюючи причини стійкості іранського режиму до внутрішніх потрясінь.