Старший науковий співробітник Програми технологічної політики Центру аналізу європейської політики (CEPA) Енріке Данс б'є на сполох. Сучасна війна зазнає фундаментальної трансформації: завдяки штучному інтелекту, масовому стеженню та алгоритмічній обробці даних головною метою збройного конфлікту стає d;t не захоплення території, а систематична ліквідація конкретних людей – командирів, науковців, політиків. Близький Схід перетворився на полігон цієї нової доктрини, де кожну людину можна звести до набору біометричних, геолокаційних і поведінкових даних, а рішення про ураження ухвалюються за мілісекунди. Найбільша небезпека – у поширенні цих технологій серед дедалі більшої кількості держав і недержавних гравців, що може перетворити війну на глобальне систематичне полювання на людей.
Війна на Близькому Сході – це нова модель конфлікту: пріоритетною метою є вже не знищення військових підрозділів або захоплення території, а виявлення, встановлення місцезнаходження та ліквідація конкретних людей у ланцюгу командування, науковому апараті та політичному керівництві. Хоча "обезголовлення" присутнє у військовій та розвідувальній доктрині вже десятиліттями, відмінність тепер полягає в можливості поставити це на промисловий потік завдяки даним, сенсорам, повсюдному стеженню та алгоритмічним системам, здатним швидко й у великих масштабах зіставляти інформацію.
Близький Схід став найпомітнішою лабораторією цього процесу. Ізраїль використовує ШІ для обробки розвідданих, перехоплення комунікацій і ведення спостереження, щоб формувати цілі "швидше". Це не другорядна деталь: коли технології Microsoft, Google, Amazon чи OpenAI входять до операційного циклу війни, дистанція між Кремнієвою долиною і полем бою перестає бути концептуальною і стає контрактною.
Навколо контрактів спалахують конфлікти, і найпомітнішим із них є нещодавнє протистояння між Anthropic і Пентагоном. Минулого літа Anthropic уклала контракт на 200 мільйонів доларів із Міністерством оборони США, внаслідок чого Claude став єдиною моделлю ШІ, доступною в засекречених військових мережах США.
Коли керівники Anthropic попросили, щоб Claude не використовувався для повністю автономних систем озброєння або масового стеження за громадянами США, Пентагон відмовив. Він позначив компанію як "ризик для ланцюга постачання" – ярлик, який зазвичай резервують для постачальників, пов'язаних із компаніями країн-супротивників. Звичайною мовою це означає: вигнання з оборонної екосистеми та непрямий тиск на будь-яку компанію, що працює з Пентагоном, аби вона припинила користуватися Claude.
Питання не в тому, чи повинні держави використовувати ШІ як частину свого законного права на самозахист. Питання в тому, хто визначає межі такого використання. Якщо відповіддю є сам військовий апарат, без дієвого зовнішнього нагляду, тоді проблема не в технології. Вона полягає у верховенстві права.
Політичний сигнал очевидний: "відповідальний" ШІ використовуватиметься для ведення війни, а Пентагон вирішуватиме, що є законним. Ідеться не про якийсь футуристичний сценарій. Система, здатна обробляти мільйони комунікацій, зіставляти фінансові, біометричні та геолокаційні бази даних і в реальному часі витягувати поведінкові моделі, не лише ідентифікує підозрюваних – вона може передбачати поведінку, картографувати цілі соціальні мережі та позначати емоційні стани або політичні тенденції.
Ключовим елементом є індивідуальна ідентифікація. Розширення застосування систем розпізнавання облич і біометричних систем у Газі вписується в цю логіку: тепер уже йдеться не просто про контроль над територією, а про перетворення кожного тіла, яке її перетинає, на придатний для експлуатації фрагмент даних. Коли війна вчиться бачити обличчя, співвідносити їх з історіями дзвінків, пересувань, родинних зв'язків або моделями поведінки, ворог перестає бути силою і стає конкретною ідентичністю. Поле бою більше не лише на мапі – воно в базі даних.
Ліван продемонстрував ще один похідний прояв цієї самої трансформації: здатність проникати в ланцюги постачання, мережі комунікацій і контури довіри противника доти, доки вони самі не стають зброєю. Знищення Ізраїлем пейджерів "Хезболли" демонструє, що сучасна технологічна перевага полягає в зараженні матеріальної екосистеми ворога. Не потрібно уявляти дистопію зі зламаними камерами на кожному розі, щоб зрозуміти цю логіку: достатньо складного поєднання розвідки, інфільтрації, стеження та здатності до точного удару, щоб перетворити повсякденні рутини противника на смертельні вразливості.
Іран показує наступний крок: поширення цієї логіки обезголовлення. Ізраїльські удари в червні 2025 року знекровили керівництво Корпусу вартових ісламської революції та уразили науковців і критичну інфраструктуру. Систематичне усунення лідерів може давати негайні тактичні успіхи, але рідко розв'язує сам конфлікт і часто зрештою лише посилює динаміку радикалізації, мучеництва або передачі влади ще радикальнішим фігурам. У цьому й полягає центральний парадокс цієї війни точності: технічно вона вражає; стратегічно – не завжди спрацьовує.
Найважливіший наслідок війни з використанням ШІ полягає в стисканні часу. Виявлення, верифікація та ураження цілі раніше вимагали відносно повільних процесів. ШІ скорочує це до мілісекунд. Проблема полягає вже не лише в автономній зброї, а в поспішному розгортанні систем ШІ для підтримки відбору цілей і ударів по них. Навіть якщо людський контроль і далі залишається необхідним, середовище, в якому ухвалюється це рішення, дедалі більше попередньо налаштовується машинами.
Це має очевидні політичні наслідки. Щойно лідери усвідомлюють, що можуть будь-якої миті стати персональними цілями, спокуса захиститися, сховатися, відключитися та делегувати повноваження дедалі меншим і непрозорішим колам лише зростатиме. Це не обов'язково дає більше стримування: часто це лише породжує більше параної. А параноя і в політиці, і на війні рідко веде до поміркованості.
Ще одним, можливо, навіть важливішим, наслідком є поширення. Сьогодні ці кампанії ведуть США та Ізраїль. Вони мають перевагу в повітрі, привілейований доступ до супутників, хмарних технологій і передової аналітики. Але технологія, що робить це можливим, значною мірою є комерційною, модульною і дедалі доступнішою, тож проста динаміка технологічного поширення означає, що ця перевага недовго залишатиметься в руках небагатьох. Щораз більше держав, а згодом і недержавних гравців, зокрема терористичних угруповань, намагатимуться перетворювати людей на координати, а координати – на цілі.
Зброя на основі ШІ здатна ліквідовувати людей, обезголовлювати режими й перетворювати вбивство на простий прицільний постріл. Коли це станеться, війна перестане бути суперечкою за територію і стане систематичним полюванням на ідентичності. Саме в цьому полягає справжній історичний злам, перед яким ми стоїмо. Він не викликає захвату.
Про автора: Енріке Данс – один із найвідоміших іспанських академіків у сферах впровадження технологій, підприємництва та інновацій. Він є професором IE Business School, де викладає з 1990 року, а з 2016 року також обіймає посаду старшого радника з інновацій і цифрової трансформації. Докторський ступінь з менеджменту здобув в UCLA, досліджуючи цифрову трансформацію медіа та вплив ІТ на малий і середній бізнес.
Після повернення до Іспанії Данс поєднав академічну роботу з активною публіцистикою та консалтингом у темах технологій, інновацій і цифрових змін. Із 2001 року він веде щотижневу колонку в Expansión, регулярно публікувався у Forbes US, консультує стартапи й великі компанії та входить до числа найвпливовіших іспанських експертів у сфері інтернету й технологій.
Він також відомий як автор одного з найвпливовіших іспаномовних технологічних блогів enriquedans.com, який веде щодня з 2003 року, та кількох книжок про цифрові зміни, зокрема "Все зміниться", "Жити в майбутньому" і "Все знову змінюється". Данс неодноразово потрапляв до рейтингів найвпливовіших експертів і цифрових лідерів в Іспанії.
Джерело: CEPA