Мирний процес навколо війни в Україні фактично поставлено на паузу. Офіційно всі три сторони – Москва, Київ і Вашингтон – посилаються на те, що увага Білого дому переключилася на війну з Іраном.
Про це йдеться в матеріалі ВВС.
Однак, за даними видання, справжня причина куди глибша: переговори почали "видихатися" ще до загострення на Близькому Сході – і справа не в географії конфліктів, а в принципових суперечностях, які сторони так і не змогли подолати.
Остання зустріч і повисла тиша
Останній раунд переговорів пройшов у Женеві в середині лютого. Після цього – тиша. Нову дату і місце наступних зустрічей так і не узгодили, хоча розглядалися найрізноманітніші варіанти: Женева, Абу-Дабі, Туреччина і навіть міста в США. Українські перемовники їдуть до Штатів на вихідних – але без російської делегації.
Президент України Володимир Зеленський у розмові з Бі-бі-сі зізнався: те, що відбувається, викликає у нього "дуже недобрі передчуття". За його словами, Америка зараз дивиться на Близький Схід більше, ніж на Україну – саме тому зустрічі постійно переносяться. Кремль, зі свого боку, теж підтвердив "паузу", пояснивши її зайнятістю американських перемовників на "інших напрямках".
Однак троє обізнаних співрозмовників – серед них високопоставлений європейський дипломат і двоє учасників, особисто знайомих із ходом обговорень – кажуть прямо: переговори буксували ще до будь-якого Ірану. Ключові питання – про долю підконтрольних Україні територій Донбасу і про статус Запорізької АЕС – залишаються без будь-якого просування. Сторони ходять по колу.
Два треки – і один глухий кут
В останні місяці прямі переговори велися за двома напрямками: військовим і політичним. На військовому треку – як технічно втілити рішення про припинення вогню, якщо і коли вони будуть прийняті. Тут, за даними видання, сторони дійсно досягли певного прогресу.
Але політичний трек – ключовий – як і раніше, стоїть на місці. І без нього будь-які успіхи військового напрямку втрачають сенс. Серед невирішених питань – насамперед доля територій Донбасу, які зараз контролює Україна, і передачі яких категорично вимагає Росія.
Замкнене коло: території проти гарантій
Позиції сторін діаметрально протилежні й не зближуються.
Росія наполягає на передачі під свій контроль усіх спірних територій Донбасу. Російський диктатор Володимир Путін відкрито заявляв: без відведення українських військ із цих земель бойові дії не зупинить – і готовий домагатися цього військовим шляхом.
Україна – вустами Зеленського – настільки ж чітко дає зрозуміти: українці не приймуть одностороннього виходу з територій Донецької та Луганської областей. Будь-які територіальні поступки можливі тільки після отримання юридично зобов'язуючих міжнародних гарантій безпеки – співставних з п'ятою статтею НАТО про колективну оборону.
США пропонували перетворити спірні землі на "вільну економічну зону". Україна була готова це обговорювати – але без поступок у питаннях суверенітету. Росія спочатку розглядала варіант "демілітаризованої зони" під управлінням російської адміністрації та контролем Росгвардії. Потім, за даними джерел, інтерес Москви до ідеї економічної зони різко знизився.
На лютневій зустрічі в Абу-Дабі Україна запропонувала розмістити на спірних територіях миротворців. Але й цей варіант Росія відкинула – вона категорично проти будь-якої присутності військових країн НАТО в Україні.
Один з обізнаних співрозмовників описує ситуацію гранично точно: без гарантій Україна не може обговорювати територіальне питання – а без територіального питання переговори не рухаються. Замкнене коло.
Додаткова суперечність – у хронології. Американська сторона наполягає: гарантії безпеки мають бути схвалені одночасно з підсумковим мирним договором, а не до нього. Київ вимагає зворотного – і домагається, щоб пакет домовленостей був заздалегідь ратифікований Конгресом США.
"Непорозуміння Анкориджа"
Окрема історія – так звані "розуміння Анкориджа". Російські чиновники переконані: у серпні 2025 року, під час особистої зустрічі на Алясці, Путін і Трамп досягли домовленостей, за якими США погодилися з передачею Росії контролю над спірними територіями Донбасу.
Але насправді жодних домовленостей досягнуто не було. Білий дім залишився зустріччю розчарований. Один зі співрозмовників жартома називає підсумки тієї зустрічі "непорозуміннями Анкориджа" – натякаючи на те, що сторони, судячи з усього, почули одна одну дуже по-різному.
Публічно американські чиновники не робили заяв, що свідчили б про будь-яку "угоду" з Москвою. Проте на початку березня Лавров знову говорив про "конкретні розуміння", досягнуті на Алясці – але сам же визнав: "Дух Анкориджа випаровується".
Запорізька АЕС: ще один глухий кут
Окремого рішення вимагає і доля Запорізької атомної електростанції – найбільшої в Європі. Тут прогресу теж немає.
Україна пропонувала використовувати станцію спільно, за участю американської сторони. Росія погоджується лише на те, щоб ділитися з Україною частиною вироблюваної енергії – фактично зберігаючи повний контроль над об'єктом. Компромісу не проглядається.
"Путіну потрібен не просто Донбас"
У списку пріоритетів Кремля – далеко не тільки території. Російські перемовники дедалі наполегливіше повертаються до теми архітектури європейської безпеки і нерозширення НАТО – до тих самих ультиматумів, які Москва висувала Заходу наприкінці 2021 року, буквально напередодні повномасштабного вторгнення.
Тоді Росія вимагала виключити розширення НАТО на схід і вивести всі війська альянсу з територій країн, що вступили до нього після 1997 року. США частину питань тоді готові були обговорювати – наприклад, контроль над озброєннями, – але найжорсткіші вимоги Москви відкинули.
Зараз ці теми на переговорах навіть не піднімаються – і це, за словами джерел, суттєво знижує інтерес Росії до дипломатичного процесу.
"В адміністрації США не завжди вірно розуміють пріоритети Росії, – каже високопоставлений західний дипломат. – Але Путіну потрібен не просто Донбас. Йому потрібен суверенітет над Україною."
Провальний план Віткоффа і "капітуляція"
В основі нинішніх переговорів лежить план, підготовлений восени минулого року спецпосланцем Трампа Стівом Віткоффом. Одна з чернеток документа – спочатку він налічував 28 пунктів – опублікував український депутат Олексій Гончаренко. З нього випливало, що США були готові визнати "де-факто російськими" Крим, Луганськ і Донецьк, виключити вступ України до НАТО, домагатися виведення українських військ з територій Донбасу, а також обговорювати реінтеграцію Росії у світову економіку і політику.
У Києві цей документ назвали "планом капітуляції України". Стривожив він і європейських союзників.
Після кількох раундів консультацій план скоротили до 19-20 пунктів. З нього прибрали "непроукраїнські" положення – а разом із ними, за даними двох джерел, і всі пункти про глобальні питання безпеки, які Москва вважає "першопричинами конфлікту". Саме це, за словами співрозмовників, стало однією з причин охолодження російської сторони до переговорного процесу.
Європу "вигнали" з переговорів
Ще одна системна проблема – Росія категорично не хоче бачити за столом переговорів європейців, звинувачуючи їх у затягуванні війни та постачанні зброї Україні.
За останні півроку європейські дипломати щонайменше двічі намагалися налагодити прямий діалог із Москвою.
Перша спроба – радник британського прем'єра з нацбезпеки Джонатан Павелл зателефонував помічнику Путіна Юрію Ушакову. Діалогу не вийшло: у Кремлі заявили, що Павелл не хотів "слухати позицію" російської сторони.
Друга спроба – у лютому цього року радники президента Франції Еммануель Бонн і Бертран Бухвальтер особисто приїхали до Ушакова. Мета – переконати Кремль у тому, що європейські лідери мають брати участь у переговорах. Результат – за словами високопоставленого європейського дипломата, Ушаков "послав своїх співрозмовників". Співрозмовник видання, знайомий із французькими чиновниками, описує їхній стан після тієї зустрічі як "мертвий".
Дмитро Пєсков, однак, визнав: у майбутньому "якась присутність європейців на переговорах буде потрібна" – коли мова зайде про архітектуру безпеки Європи. "Але зараз ми не бачимо в цьому доцільності, – пояснив він. – Вони хочуть далі воювати руками українців."
Навіщо Росії переговори, якщо вона "і так перемагає"?
Один із високопоставлених європейських дипломатів формулює це жорстко і прямо: Москва бере участь у переговорах не заради досягнення миру. У Кремлі переконані, що зможуть домогтися бажаного військовим шляхом – а значить, реальних компромісів не шукають.
Мета інша – змусити Білий дім тиснути на Зеленського. Розрахунок простий: Росія навмисно робить акцент на територіях Донбасу, чудово розуміючи, що Україна не може на це погодитися. Це автоматично виставляє Київ "незговірливою стороною" в очах Трампа.
"Якби Росія почала висувати вимоги щодо гарантій безпеки – вже до США – незговірливою стороною стала б сама Росія. Їм це не потрібно", – пояснює дипломат.
Розрахунок, судячи з усього, працює: Трамп дає все більше приводів говорити про те, що саме Зеленського він вважає головною перешкодою на шляху до миру. "Скажіть Зеленському укласти угоду, тому що Путін готовий, – заявив Трамп в інтерв'ю NBC News. – Із Зеленським набагато важче домовитися." І це – незважаючи на повідомлення про те, що Росія постачає розвіддані Ірану, який воює проти США.
На думку обізнаних джерел, відсутність прогресу на переговорах Путіна не турбує. Він упевнений, що "і так виграє війну". Йти на компроміси немає потреби. Позиція – затягувати процес і погіршувати становище України.
Раніше ми писали, що Росія запропонувала США угоду щодо України та Ірану.