У Середньому Єгипті завершилася археологічна історія, що тривала майже століття. Під шарами мулу в районі сучасного Ель-Ашмунейна дослідники знайшли верхню частину гігантської вапнякової статуї — фрагмент, який зник ще у 1930-х роках. Його поєднали з нижньою частиною монумента, відомою науці вже 96 років.
Йдеться про колосальну статую фараона Ramesses II — одного з найвідоміших правителів Давнього Єгипту. Відкриття стало результатом спільної єгипетсько-американської місії на території давнього міста Hermopolis Magna.
Археологічна «справа століття»
Нижню частину сидячої статуї німецький археолог Ґюнтер Редер знайшов ще у 1930 році. Вона десятиліттями стояла як єдине нагадування про зруйнований храмовий комплекс. Верхній торс, заввишки близько 3,8 метра, вдалося виявити лише тепер — завдяки сучасним технологіям.
Ключову роль відіграли георадарні дослідження, які дозволили «зазирнути» під осадові шари, накопичені долиною Нілу протягом століть. Після виявлення фрагмента археологи провели ретельний аналіз складу вапняку та ієрогліфічних написів на задній опорній плиті статуї.
Тексти з переліком титулів Рамсеса II повністю збіглися з написами на нижній частині. Саме це й підтвердило: перед дослідниками — друга половина того самого монумента.
Повернення гіганта
Після консервації та укріплення каменю обидві частини об’єднали. Відновлена статуя сягнула приблизно семи метрів у висоту. Робота була складною: вапняк за десятиліття перебування в ґрунті став пористим і вразливим до вологи. Через коливання рівня ґрунтових вод у долині Нілу фрагмент потребував тривалої стабілізації перед транспортуванням і монтажем.
До документування й дослідження долучилися фахівці з University of Colorado, які допомогли забезпечити збереження структури каменю. Цікаво, що на поверхні статуї збереглися сліди давніх пігментів — доказ того, що монумент колись був яскраво розфарбований. У період Нового царства це було звичною практикою для царських статуй.
Місто мудрості та імперська пропаганда
У XIX династії, до якої належав Рамсес II, монументальне будівництво стало інструментом політичної демонстрації сили. Колоси не лише прикрашали храми, а й підкреслювали божественний статус фараона та стабільність держави.
Гермополіс Магна був важливим релігійним і адміністративним центром, стратегічно розташованим між північчю та півднем країни. Статуя, ймовірно, охороняла вхід до храму бога мудрості Тота. Згодом значну частину храмового комплексу розібрали на будівельний матеріал у середньовічний період, а територія опинилася під шарами наносів і сучасних сільськогосподарських угідь.
Новий підхід до збереження
Єгипетське Міністерство туризму та старожитностей заявило про намір зберігати такі пам’ятки безпосередньо на місці їхнього відкриття, а не перевозити до музеїв у Каїрі. Такий підхід дозволяє розвивати регіональний туризм і зберігати історичний контекст пам’яток.
У 2026–2027 роках археологи планують дослідити територію навколо статуї, щоб знайти залишки пілона храму та, можливо, другу парну статую — адже подібні колоси зазвичай встановлювалися парами.
Більше, ніж просто статуя
Віднайдення верхньої частини монумента — це не лише археологічний успіх. Воно демонструє, наскільки важливо повертатися до старих розкопок із новими технологіями.
Те, що понад 90 років залишалося «архітектурною загадкою», вдалося вирішити завдяки поєднанню сучасної геофізики, хімічного аналізу й обережної консервації. І, цілком можливо, під шарами родючого нільського мулу ще ховаються інші фрагменти величного храмового комплексу, які чекають свого часу — так само, як чекала на возз’єднання статуя Рамсеса II.
